Чи є в нас дискримінація жінок і в чому вона, на вашу думку, проявляється?..
Чи є в нас дискримінація жінок і в чому вона, на вашу думку, проявляється?
Надія ГРИШКО, секретар Озерянської сільської ради Турійського району: — Дискримінації жінок в нашій країні нема — якщо брати до уваги закони, те, яке місце і роль відводиться офіційно представницям слабкої статі. А ось в побуті ситуація трохи інша. У свій час я навчалась заочно в Київській сільськогосподарській академії. Зі мною вчилось багато жінок, які стали згодом хорошими керівниками. З вдячністю можу сказати про свого чоловіка, який завжди підтримував мене і морально, і матеріально, коли потрібно було їхати на сесію. Але я знаю й інші приклади: жінки не могли вчитися, бо їх чоловіки були проти цього. “Це ж моя жінка буде серед чужих мужчин”, — мучила їх думка. І забороняли вони своїм дружинам йти в навчальні заклади, навіть на роботу не пускали. Ось таке “домостроївське” начало переважало. І не лише колись — сьогодні теж це можна побачити.
Марія ТАРАСИЧ,педагог-пенсіонер з Іванич: — Жоден закон не ставить жінок нижче чоловіків. Але в житті не забезпечуються рівні права жінок та мужчин. Мені доводилось чути від сімнадцятирічного юнака ось таке: “Моя мама працює бухгалтером, виконує великий обсяг роботи, але якби вона була чоловіком, то мала б значно більшу зарплату”. Мабуть, вдома таке від матері чув. І це нарікання, цілком можливо, небезпідставне. Зараз, коли з’явились приватні фірми, подібний поділ трапляється. На собі особисто я ніколи дискримінації не відчувала ні на роботі, ні вдома. Вважаю, що це йде від менталітету і самосвідомості: чоловіки не можуть позбутися своєї зверхності, а жінки часто не вміють відстояти себе.
Олександр КОЛБ, настоятель храму Святої Рівноапостольної Марії Магдалини в Луцьку, митрофорний протоієрей: — Згідно із святим письмом жінка покликана в цьому світі народжувати, бути матір’ю. І в цій місії проявляється найбільше її щастя. Якщо робота, якісь громадські обов’язки стануть на заваді, то, мабуть, цим щастям жертвувати не варто. Але якщо жінка покликана до високого служіння державі, людям, закону і це їй в радість, і вона не відчуває нестачі в сім’ї, материнстві, то нехай приносить на своїй ниві користь. Напевно, пересічний громадянин скаже, що в православній церкві є нерівне ставлення до жінки, тому що її не пускають у вівтар (під час введення в храм дівчатка підходять лише до “царських воріт”). Але це зовсім не свідчить про принизливе ставлення до жінки, бо має своє пояснення. Таке обмеження пов’язане з дітородною функцією жінки. Періодично вона в такому стані, про який церква говорить: “Жінка перебуває в нечистоті”. Саме це є завадою заходити у вівтар. Але хай буде відомо людям, що у жіночих монастирях богослужіння відправляє священик, а послух у вівтарі несуть жінки. Для цього вибирають жінок такого віку, коли вже вони не “перебувають у нечистоті”.
Ніна ЮХИМЧУК, лучанка, підприємець: — Якщо дискримінація і є, то вона мене не зачепила. Колись я працювала в торгівлі. Керівником в магазині був чоловік, бо він був єдиним мужчиною в нашому жіночому колективі, то ясно, що й кермо — йому. Але він розумів життя жінок з їх обов’язками (це коли про їх побутові клопоти йшла мова) і враховував їх думки, вирішуючи якісь робочі проблеми. Потім, народивши сина, я надовго “засіла” вдома і вже в дев’яностих роках стала підприємцем. Тож сама собі — господар. А в сім’ї я завжди була лідером. Може, це мені не завжди подобалось, може, хотілось відчути сильне чоловіче плече, але так уже склалось, що я в основному вирішувала домашні проблеми.
Марія ШЕВЧУК, лучанка, домогосподарка: — Мене спіткало те, що й багатьох жінок: ліквідація підприємства чи скорочення штату — іди куди хочеш. Залишається, як не прикро, радіти, що групу по хворобі маю, то хоч якусь пенсію одержую. А відчула дискримінацію, коли спробувала у свої неповні п’ятдесят влаштуватись на роботу. Знала, що неохоче беруть молодих жінок, мотивуючи це тим, що в них є чи будуть малі діти. Тепер я переконалась, що “відмахуються” і від таких, як я, бо вже вік “не той”. Щодо самого закону про рівні права жінок і мужчин, то я скажу, що в нас дуже багато законів приймається. Але виконуються далеко не всі, якщо йдеться про права людей. Інша справа, коли потрібно більше заплатити за комунальні послуги, — тоді це моментально вступає в силу.
Володимир КРАВЧУК, слюсар “Луцьктепло”: — Скажу перш про свою сім’ю. У нас права рівні, бо є взаємоповага, розуміння, бо ми не ділимо роботу на чоловічу і жіночу, і фінансами з дружиною розпоряджаємось порівну. Тепер — про масштабніше. Мені довелось побувати у Португалії. І не в якості туриста — там я чималий час працював і можу зробити порівняння. Коли мене питають, які в Португалії жінки, то я кажу: “Жінки...”. Вони не вникають ні в бізнесові справи, ні, за великим рахунком, в домашнє господарство. В основному чоловіки заробляють, забезпечують сім’ю матеріально і вирішують всі проблеми. А жінки люблять покататись на машині, покурити, попиваючи каву... У моєї дружини, до речі, не португальський менталітет. Я знаю добре, що якби навіть зміг забезпечити її сповна матеріально, вона все одно не сиділа б вдома.
Олександр ОСТАП’ЮК, директор Любомльського краєзнавчого музею: — Дискримінації в нашій країні на державному рівні нема. А ось на нижчому... Це вже залежить від керівника підприємства, установи — від його порядності, моральності. Особливо зараз, коли багато що стало приватним і живемо ми, як мені здається, в напіванархічному суспільстві. Хоче директор фірми прийняти жінку на роботу — прийме, не хоче — відмовить, і за це ні перед ким не відповідає. В нас в музеї — колектив невеличкий, не так уже й часто кадри міняються. Але коли потрібно було взяти когось на роботу, то я ніколи не зважав, хто це — жінка чи чоловік. Головне — професійність, знання.
