Під час фази спадання Місяця дитина може їсти менше, під час наростання — апетит зростатиме.
«І за маму, і за тата...»
«Я не буду цього їсти. Воно мені не смакує!» — дочка примхливо кривить губи. Більше того, знизує з нерозумінням плечима після моїх обурень, що раніше це ж була її улюблена страва. Сказати, що я сердита, — то нічого не сказати. Мене від гніву цієї миті, здається, розірве на частини. Бо, готуючи її уже не улюблений суп, я розуміла, що мої хлопці на нього й не глянуть. Вкотре куштую — добрий же! Ехх… Згадую приказку про погане порося, а чоловік докидає не раз чуту від бабусі з Полтавщини: «Голодних років на тебе немає!» Слава Богу, немає, але що з цим робити?
Для початку намагаюся заспокоїтися (мені подобається називати це «працею над собою»): дівча ж дійсно не просило тієї страви, чому я вчепилася. Хотіла, щоб не одноманітно харчувалася. Тут же пригадую свої відкриття у смаках найменшого Романа. Він так любить олів’є, а останні два рази, коли страва з’являлася на столі, до салату навіть не торкався. На свята він ніколи не їсть більше, ніж у будні. Байдуже, що є багато різного. Він слухає себе.
Кожна дитина відчуває, якої їжі потребує. Власне, психотерапевти–практики серед порад про харчування головне місце відводять одній: стежимо, що змалку дитина їсть найохочіше. Одним, дійсно, смакує більше «трава» (овочі, зелень), а іншим — м’ясо. Світлана Ройз, психотерапевтка, помітила у кількох малих клієнтів, що вони не любили якусь певну їжу через проблеми з підшлунковою залозою, тобто намагалися не їсти інтуїтивно, хоч діагнозу медичного не мали. Отож, навчаємося довіряти чуттю дитини. Звісно, не «сухариковому».
Дитині мусово давати інформацію, з чого складається наше тіло, навіщо йому ті білки-жири-вуглеводи і як різні продукти діють на наш організм.
Бороти пристрасть до їжі з реклами важко, але треба. Мої старші хлопці у школярському віці час від часу, як вони ж це називали, «палилися» з фастфудом. Пакетики з чипсів знаходила у найнесподіваніших місцях. Тож Катрусі десь раз на кілька місяців їх купую добровільно. Читаємо разом склад, розповідаю якусь «страшну» історію, а потім слухаю реакцію доньки про те, яке ж воно добре і чого так мало у пакунку. Та ж Світлана Ройз у книзі «Практичне дитинознавство» описала, як вона розказувала синові про два типи їжі: одні страви кличуть «скуштуй мене», а інші (прості і звичні) резонують із тілом. Ті, що кличуть, — чипси, сухарики, жуйки, бургери — заглядають нам в очі і душу з різних буклетів, з будь–якої реклами, зваблюють ароматом, красивою назвою і статусною ціною. А їжа, що резонує, виникає перед очима, коли запитати себе, що зараз корисно для мого тіла? Тож дитині мусово давати інформацію, з чого складається наше тіло, навіщо йому ті білки–жири–вуглеводи і як різні продукти діють на наш організм. Розповісти це без шкідливих нотацій важко, тому ліпше потренуватися. Ясно, така інформація спрацьовує не відразу.
Як навчити їсти броколі? Американський психолог якось хвалився історією: вони з дружиною практикують готувати страву, яку хочуть запропонувати дітям, спершу тільки собі. Малі їдять звичне і поди вляються на батьків, які зумисне прицмокують над, приміром, броколі під соусом. На прохання дати скуштувати — віднікуються, мовляв, поділяться наступного разу, коли більше приготують… Розпалений інтерес до недоступного і вимушене очікування роблять свою справу…
А ще тямущі в цьому питанні спеціалісти говорять про природні ритми: під час фази спадання Місяця дитина може їсти менше, під час наростання — апетит зростатиме.
Наостанок — помітила, що я та мої знайомі мами іноді темі харчування віддаємо більше уваги, аніж тому, як почуваються наші діти, як їм живеться на світі. Хоча знаємо ж вислів «духовна їжа». Хотілося би почути про ваші підходи. Пишіть, дорогі читачі, про «них і нас» за електронними адресами: [email protected] або ж [email protected]. Поштова — є в газеті.
