«Не треба заважати людям з’їжджати з глузду…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.45 € 26.41
«Не треба заважати людям з’їжджати з глузду…»

Фото uk.wikipedia.org.

«Не треба заважати людям з’їжджати з глузду…»

Не знаю, наскільки правильно переклав я класика, бо оригінал звучить так: «Не следует мешать людям сходить с ума», але якби у запитанні озвучив цю фразу, переконаний — ​інтуїція підказала б вам і без інтернету, що за книгу ми заховали. Хоча я кайфував від іншого вислову із цього дуже відомого твору: «Книги — ​це ноти, а бесіда — ​спів». Вишукано, чи не так?

Грицько ГАРБУЗ

Але для тих наших читачів, хто вперше тримає в руках «Цікаву газету на вихідні», вперше ознайомлюється з конкурсом і не може второпати, про що ж то «таке вишукане» меле автор, повторимо запитання, відповідь на яке вже почали обговорювати.

«Гарбуз із секретом» — ​52 (2019)

«Зізнаюсь, давно я не читав творів, де нема кохання–зітхання–шурів–мурів там усяких. Щоправда, десь наприкінці головному герою таки кажуть, що після відпочинку йому знайдуть ту, яка не буде розкидатися гарбузами… А твір, скажу я вам, — ​крутий. Класика є класика. Хоча коли спочатку познайомився з героєм і тим, чим він цікавиться, на згадку чомусь прийшла дурнувата пісенька російського гурту «Дюна» з часів моєї гарбузячої бурхливої молодості:

Если б было море пива –

Я б дельфином стал красивым,

Если б было море водки –

Стал бы я подводной лодкой…

Хоч ми і зараз ще трохи «магьом». Тож слинка потекла, коли головний герой своє хобі (не роботу!), яке називав іменем графічного позначення музичних звуків, поєднував із випиванням 50 грамів, котрі закушував огурчиком соленим чи ябком квашеним… Правда, на відміну від тексту пісні, градус він понижував, і при цьому вважав п’янство непристойним.

Бо інтелігентного був роду. Тож найбільшу насолоду йому приносило не розпивання спиртного, а інше заняття, що було наслідком його хобі. Ті хвилини чи навіть години він називав співом. За що, власне, і поплатився життям, бо в усьому місті майже не було людей, які могли б його зрозуміти і підтримати.

Що за книгу, назву якої не раз і ви вживали, ми заховали в гарбузі?

Перед тим, як озвучимо відповідь, процитуємо автора, який так боязко відгукувався про свій твір, надсилаючи його на рецензію до літературного критика і видавця Ієроніма Ясинського: «Закінчую повість, дуже нудну, бо в ній зовсім відсутні жінка і елемент любові. Терпіти не можу таких повістей, написав же якось ненароком, по легковажності…» (16 квітня 1892 року).

Знаменитий Антон Павлович Чехов не підозрював, що творить один зі своїх найбільших шедеврів, який став світовою класикою, — «Палату № 6». І через 128 років це словосполучення використовують часто навіть ті, хто ніколи не читав цього твору і навіть не здогадується, хто його автор.

Щоправда, правильну відповідь — ​«Палата № 6» — ​прислало лише двоє наших учасників. Тож я кажу голосне «Віват!» (що еквівалентне 100 гривням) двом чарівним представницям Катеринопільського району сонячної Черкащини: колишній директорці школи Тетяні Репетило із села ГуляйполеІнтуїція підказала, що це наш український класик Антон Чехов, наголошую — ​український, хоч він і писав переважно російською. Перебрала подумки всі його твори, зупинилася на «Палаті номер шостий», як вона спочатку називалася») і її землячці, колезі по педагогічній ниві Тамарі Бершадській із села БродецькеВаш конкурс змушує багато читати — ​ось і цього разу я ще раз прочитала, як в юності, «Палату № 6». Дякую!»).

Переможниць просимо надіслати на адресу редакції копії першої та другої сторінок паспорта (або ID–картки) та ідентифікаційного коду.

А нам час оголошувати нове завдання.

«Гарбуз із секретом» — ​5 (2020)

Фантазія цієї людини просто зашкалювала. Ми й сьогодні не перестаємо ним захоплюватись. Але більше характеристик не буду називати, хіба що дам одну невеличку підказку про його кохання, яке в мене асоціюється з піснею, де співається «як барвінок в’ється…» Хоч насправді звали ту «рибачку» не так.

А зосередимо увагу на одному з його винаходів. Тобто, запропонуємо вам повторити це ноу–хау. Уявіть: вам треба подивитися у дзеркало, як виглядаєте, а люстерочка — ​нема. А він цей винахід помістив на нашому тілі, щоб ми милувались собою будь–де й будь–коли. І сьогодні багато хто носить це «свічадо» на собі, не підозрюючи, хто його вигадав (варіа­нти всяких там смартфонів чи годинників радимо не розглядати).

Як називається частина тіла, на якій геній помістив це своєрідне дзеркало?

Слово–відповідь треба надіслати до 12 лютого 2020 року тільки у вигляді sms–повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «М’яч», «Три ведмеді», «Петро Панчук»).

Увага: з одного номера можна надсилати лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні в розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох.

А ще спеціальний приз — ​150 гривень — ​отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну (tsikava.gazeta@gmail.com) найяскравіше опише, як шукав чи шукали правильну відповідь.

До зустрічі!

 

Це цікаво!

«Чехов — ​великий український поет»

Пам’ятаєте, як колись так сказав Янукович про всесвітньо відомого письменника (на фото)? Ми тоді тільки посміялися над цими словами як над черговим ляпом

Проте Антон Чехов (1860–1904) справді вважав себе українцем, часто підписувався характерними на той час словами, які нас вирізняли, — ​«малорос» або «хохол». Та й місто Таганрог поблизу Азовського моря, де Антон Павлович з’явився на світ, було історично нашим, поки Донщину не загарбала Росія. «У моїх жилах тече українська кров», — ​не приховував письменник. Зокрема, в листі до Агатангела Кримського зазначав: «Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.