Де б ми були і ким би стали, якби негідники народ не обкрадали? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.67 € 33.67
Де б ми були і ким би стали, якби негідники народ не обкрадали?

Інтернет буквально переповнений фотожабами на тему зарплат і премій наших міністрів, топ-менеджерів і нардепів. Але приймуть у парламенті закон «Про дезінформацію» – і ніякої критики не буде…

Карикатура durdom.in.ua.

Де б ми були і ким би стали, якби негідники народ не обкрадали?

Чим переймався і з чого дивувався впродовж останнього часу давній автор «Газети Волинь», журналіст із Іваничів В’ячеслав СТРИЙ

 

Як нам бракує Чорноволів

Коли чиновники кажуть, що на поліпшення життя пересічних українців немає коштів, мене це дратує. Бо справа не в грошах, а в совісті, скромності і моралі. Не бувають батьки ненажерами, коли діти голодні!

«Нам держава дала такі високі ставки, — ​виправдовуються. — ​Ми тут ні при чому». І, провалюючи доручені ділянки роботи, спокійнісінько отримують ще й шалені преміальні та різні надбавки. Божевілля на фоні злиднів. Бо, за офіційними даними ООН, 70 відсотків українців живе за межею бідності.

Одні жирують, займаються політичною тріскотнею, інші — ​злидарюють. А пенсіонери виштовхані на узбіччя життєвої дороги. Нас переконують: високі ставки для чиновників потрібні, щоб вони були хорошими менеджерами. А що маємо? Де ефективність цих високопосадовців?

У час великотрудний шикувати —

Ні краплі совісті не мати!

Та свита меж не знає,

Хоча у трун кишень немає!

Хіба це нормально, що Україна в стані війни, а глитаї не мають меж?

Ще не так давно справно отримував мільйончики привізний залізничник. Тепер те саме із головним поштарем, який одержує майже два мільйони гривень зарплатні — ​більше, ніж у його колеги зі США. І розвалює колишню стратегічну галузь. А Кабмін навіть після «преміального» скандалу із міністрами відмовчується. Це ж стосується газовиків та інших.

Перед президентськими виборами знайомий поцікавився: кого б хотів бачити біля керма країни?

Величезне розшарування на багатих і бідних — ​це ненормально.

— Чорноволів, — ​відповів. — ​Або принаймні того, хто заявить: у мене зарплата 30–40 тисяч гривень, а мінімальна — ​10. Решту хай регулює єдина тарифна сітка.

Це ж які кошти тратимо на дармоїдів! І взагалі, на моє переконання, нескромно отримувати чиновникам зарплати настільки вищі від тих, які має солдат на східному фронті.

Переконаний, якби глава держави з таким питанням звернувся до українського народу, його б підтримала переважна більшість люду. А то, як гриби після дощу, виростають у «грошових мішків» маєтки. Та ще й узаконюють за строком давності «царські села».

Державу, як іржа, роз’їдає шалена, повзуча корупція, але з цим борються мляво. Мільярди доларів сховані в офшорах, а закону про деофшоризацію нема. Олігархат качає монополізаційні права на цілі галузі, а корисними копалинами, які згідно з Конституцією належать народові, користуються вибрані.

Хіба не дивно, що енергетичні галузі перетікають у приватні руки, коли у провідних країнах світу вони до 50 відсотків у державній власності.

Мені пригадується весна 1989-го. У повітрі пахло свіжістю і появою НРУ. На той час Балтійські країни — ​Латвія, Литва та Естонія — ​відновили свою незалежність. Я мав зустріч із деканами факультетів журналістики вишів цих держав, цікавився їхнім ставленням до зародження Руху в Україні.

— Без аналогічної політичної сили, її єдності ми б не перемогли, — ​відповіли поважні гості.

Усвідомлюючи свою приреченість, комуністично-кадебістські сили намагалися заплямувати і роздробити НРУ. Згодом наплодилися сотні партій різного ґатунку, багато з яких маніпулюють свідомістю людей.

У нас прийнято новий Закон «Про вибори». Але в ньому є прогалина: не враховано очевидного — ​рівності прав усіх претендентів. Агітаційні ролики грошовитих кандидатів телеканали крутять щодня, газети подають цілі розвороти, а інші не мають такої змоги.

Мені здається, що влада, яка дистанціюється від народу, не хоче з ним радитися, — ​приречена. Величезне розшарування на багатих і бідних — ​це ненормально.

Про просте і приземлене не почуєш словечка від «жирних котів». Вони живуть в інших вимірах.

Президенти Латвії, Естонії, канцлер багатої Німеччини не дозволяють собі таких надмірних розкошів, як багато хто в Україні.

Де б ми були і ким би стали,

Якби негідники народ не обкрадали?

що комусь кортить хазяйнувати в чужій хаті

Нарешті в нашій державі вся реклама має подаватися українською мовою. Але який «лемент» підняла РФ. Бачте, їй хочеться суверенній Україні нав’язувати огидну повзучу політику русифікації.

Кожен у своїй хаті господар. Та сусіду конче кортить хазяйнувати у чужій домівці, упосліджувати нашу материнську мову.

У всьому світі люди, які приїжджають до тієї чи іншої країни, поважають і керуються її законами, шанобливо ставляться до мовного статусу. Та тільки Росія це нехтує.  

У всьому світі люди, які приїжджають до тієї чи іншої країни, поважають і керуються її законами, шанобливо ставляться до мовного статусу. Та тільки Росія це нехтує. І не просто так! Скільки разів вона забороняла, нищила українську мову! Але співоча і мелодійна наша мова не зів’яла.

Вона утверджується. Її покликаний захищати закон, який, до слова, має передбачати відповідальність посадових осіб за його порушення.

Хочу навести лише одну цитату доктора філологічних наук, професора Андрія Бурячка: «Мова — ​найголовніший чинник консолідації нації, її основна ознака. Знищення мови (лінгвоцид) веде до знищення народу як культурно-історичної спільноти. Ось чому ми зобов’язані зміцнювати мовні позиції. Без її державного функціонування на власній етнічній території годі говорити про суверенітет, національну свідомість, духовний розвиток».

Материнська мова — ​генетичний код,

Доки домінує — ​то живе народ.

Як Квіти зігрівають наші душі

Зізнаюся, моя слабинка і пристрасть — ​квіти. Де б не бував, звертаю увагу на їхні чарівні острівці біля осель, організацій та установ. Бо вони, далебі, скрашують наше життя, додають настрою і снаги.

Я по-доброму заздрю тим, хто дбайливо викохує біля своїх помешкань квітковий рай, вдихаючи на повні груди п’янкі аромати троянд, жоржин, хризантем, і тішить цією неперевершеною красою близьких.

Знаю у нашому краї багатьох квітникарів, які на своїх земельних мініділяночках умудряються створити чудові куточки для відпочинку душі. Але є й такі, які на свій смак та вподобання відводять наділи лише під городні культури. Певне, у цьому нічого поганого немає. Одна знайома якось розповіла: «Сусідка із верхнього поверху вийде, бувало, на балкон, угледить на моїй клумбі квіти, приходить і просить зрізати на букетик для знайомих. І так багато разів. Що мені, тішитися цурпалками? Хтось хоче проявити благородність, хай дарує «букетик» цибулі чи петрушки. Хоча є і квіткова крамничка». Розмірковуючи над цим, пригадалися слова Ліни Костенко:

А буває, ідеш по світу,

І проходить повз тебе людина.

Так, неначе проносить квіти,

І тобі віддає половину.

Як хочеться, щоб попри суєту, економічні негаразди співвітчизники не міліли душею, щоб квіткова краса приносила насолоду.

Якось звернув увагу на реконструйовану в нашому селищі Іваничі крамничку. Привабила вона мене не лише широким асортиментом продуктів, а передовсім охайністю. До торговельного закладу ведуть акуратні доріжки із бруківки, там, де клумби, підсіяна травичка. Одне слово, візитка.

Як нам часом бракує таких оазисів.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.