Конверт із гріхом - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.87 € 29.32
Конверт із гріхом

«Хочу покаятись перед тобою…».

Фото svit-ok.com.

Конверт із гріхом

…Коли лікарі дали Володимирові мало надії, йому дуже закортіло побачити Єву, колишню дружину. Хотілося висповідатися перед нею. Попросив сусідку, яка наглядала за квартирою та навідувала його в лікарні, розшукати жінку. І та знайшла. Не Єву — ​її сина Юрка. Від нього дізналася: мама досі на заробітках, але невдовзі має приїхати. Хлопець дав новий материн номер телефону. Володимир повернення Єви не дочекався…

…Натерпілася Єва від життя. Любомир, перший благовірний, навіть із пологового будинку не забрав. А казав, що хотів сина… Коли дружина виношувала дитину, закрутив любов із її двоюрідною сестрою Нелею, яка була студенткою і жила у свояків. Жінка нічого й не підозрювала. Чоловік затримувався на роботі, Неля — ​на навчанні…

Єва не допитувалася, хто кого спокусив, та й не було вже в кого… Коли повернулася з малюком додому — ​ні Нелі, ні коханого…

Довго боліла Єві чоловікова зрада. І сестрина також. А тут ще й закрилося підприємство, де працювала технологом. Шукала роботу, але фахівців її профілю ніде не потребували.

— Ти ж шиєш гарно. Йди на курси, отримаєш офіційний документ — ​і зможеш влаштуватися на роботу, — ​порадила мати.

Вона так і вчинила. Її бабуся й мама мали хист до цієї справи. І Єву навчили.

Довго боліла Єві чоловікова зрада. І сестрина також.  

…Того дня погода була паскудною. Спершу дощ, сніг із дощем. А до вечора ця «каша» почала підмерзати. Комунальники не поспішали посипати вулиці. Люди сковзалися, падали. Така оказія сталася і з Євою. Неподалік зупинки добряче гепнулась. Якийсь чоловік подав руку.

— Дуже вдарилися? Ноги цілі?

— Здається, так. Дякую.

— Давайте доведу вас до зупинки. Вам куди їхати?

Вони жили в протилежних кінцях міста.

— Вихід один: таксі, — ​міркував незнайомець, який представився Володимиром.

— Де ж його взяти в таку негоду?

— Зараз зателефоную до свого кума. Він таксист.

Чоловік доправив Єву додому. Так і познайомилися. Володимир був розлучений. Казав, що його колишня закрутила роман, забрала доньку і подалася до нового обранця. Євиному Юркові було 12. Новий мамин знайомий хлопцеві не сподобався.

Через пів року Єва з Володимиром розписалися. Переселилася із сином до нього. Юрко від цього не був у захваті, тому більше часу проводив у бабусі.

Чоловік часто міняв роботу. Важко працювати не хотів. А там, де робота легша, мало платили. От і знову розрахувався з місця праці. Мовляв, на будові рук не чуєш, а зарплата така собі…

Кум–таксист був у них частим гостем. Якось похвалився, що вигідно продав автівку. Показав виручку. Планував: докладе трохи грошей — ​і купить бус. З цієї нагоди випили–закусили. Володимир запропонував кумові ночувати. Адже вночі з пачкою валюти і напідпитку їхати додому небезпечно…

Вранці Юрко пішов до школи. Єва збиралася на роботу. Чоловік дрімав, кум також іще похрапував.

— Мамо, я клянуся, що до тих грошей і не торкався, — ​виправдовувався Юрко.

Згодом Єві зателефонував Володимир: у гостя пропали гроші. Всі. До останнього долара — ​кілька тисяч.

— Хто ж їх узяв? Хай шукає краще. Поклав десь. Пити вчора треба було менше…

— Та ми всю хату перерили. Нема.

Схвильована жінка відпросилася з роботи.

— Твій малий стирив, — ​безапеляційно мовив кум. — ​Захотілось пожити в кайф.

— Юрко ніколи нічого чужого не брав, — ​заступилася за сина Єва.

— То, може, це ти?..

Якраз зі школи повернувся Юрко. Чоловіки дружно накинулися на хлопця. Той божився, що нічого не крав.

— Володю, телефонуй до дільничного, — ​мовив чолов’яга. — ​Не хоче зізнатися — ​посадять.

— Та що ти… та як… — ​бубонів Володимир. — ​Ще пошукаємо… не поспішай…

Учергове перерили квартиру. Грошей не знайшли.

— Будеш сидіти, пацан, — ​мовив Володимирів кум і взявся за телефон.

— Мамо, я клянуся, що до тих грошей і не торкався, — ​виправдовувався Юрко.

— Сину, їдь до бабусі.

Коли за Юрком зачинилися двері, чоловіки накинулися на Єву:

— Він уже дорослий. Має відповідати за свої вчинки.

— Ти справді віриш, що це Юрко?

— А хто ще?

— Якщо ти вважаєш мого сина злодієм, …нам тут робити нічого. На розлучення подам сама, — ​Єва почала збирати свої речі.

— Е, ні, — ​втрутився кум. — ​Спочатку на малого заявлю. Хай суд розбереться. А потім робіть що хочете.

— Я віддам гроші, — ​мовила в розпачі жінка.

— Звідки?! — ​хором запитали чоловіки.

— Зароблю. Поїду і зароблю.

— Пиши розписку, — ​кум підсунув аркуш паперу.

Налякана Єва написала розписку, що поверне всі гроші. Вона не хотіла, аби синові зіпсували життя. І не вірила в його причетність до крадіжки. 

Налякана Єва написала розписку, що поверне всі гроші. Вона не хотіла, аби синові зіпсували життя. І не вірила в його причетність до крадіжки.

З ательє жінка розрахувалася. З Володимиром розлучилася. Зібралася за кордон на заробітки. Домовилися: гроші надсилатиме Володимирові, а той віддаватиме своєму кумові.

За кілька років Єва повернула гроші й заробила дещо для себе. І назавжди повернулася додому.

… Задзвонив телефон. Незнайомий номер.

— Алло! Єва? Це Люся. Володимирова сусідка. Пам’ятаєте? Я повинна вам щось віддати. Володимир передав.

— Чути про нього не хочу!

— Він помер. Недавно. І попросив мене… Де й коли можемо зустрітися? Це важливо…

Люся розповіла, що Володимира звалила простуда. Так і пішов зі світу.

— Він хотів вам, Єво, щось розповісти. У чомусь зізнатися. Але вас не було. Тому передав конверт. Сказав: «Це конверт із гріхом». Мені аж лячно стало. Не знаю, що в ньому. Ось, беріть.

Люся простягнула цупкий конверт, обклеєний стрічкою. Єва з цікавості розкрила його, не дійшовши додому. Там були гроші. Половина суми, яку вона повернула Володимировому кумові. І лист.

«Хочу покаятися перед тобою, — ​писав Володимир. — ​Юрко не винен. Він грошей не брав. Це кум придумав аферу, аби «кинути» тебе. І мене підбив на гріх. А я тоді безробітним був. Домовилися: ділимо гроші навпіл, якщо вдасться тебе «дотиснути». І нікуди б він не заявив. Але ти дуже скоро здалася… Повертаю тобі «свою» частку. Просив кума, щоб він учинив так само. Та він і слухати не хотів. І гроші вже розпустив… Прости, якщо зможеш…».

Ольга ЧОРНА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.