В одному з випусків добірки “Любить! Не любить” серед оголошень самотніх людей, які хочуть створити сім’ю, було одне й “іноземне”...
Марина ЛУГОВА
В одному з випусків добірки “Любить! Не любить” серед оголошень самотніх людей, які хочуть створити сім’ю, було одне й “іноземне”.
Сорокарічний канадієць українського походження шукає собі половину серед українок. Мабуть, багато листів надійде йому від волинських дівчат, адже зараз міжнародні шлюби вже не є якимось винятком. Але мова про інше: зателефонувала невдовзі після випуску цієї добірки бабуся однієї такої потенційної нареченої з Луцька, аби дещо уточнити з приводу того, як сконтактувати з канадійцем. І принагідно (як то вже по-жіночому відверто) розповіла, яка в неї чудова внучка — і освіта вища (та ще й “дуже добра”), і вродою Бог не обділив, а ось заміж ніяк не вийде. “Я їй кажу,— говорила наша читачка,— що в її роки вже двоє діток мала». А вона мені на це: “Бабуню, нема за кого заміж виходити — з ким не познайомлюсь, то все лохи...”. І це непоодинокий випадок, коли якраз мами, бабуні звертаються до газети в пошуках нареченого для своєї доньки, внучки. Буває, навіть оголошення потайки дають, щоб знайти зятя. І при цьому вони визнають, що ці доньки, внучки дуже вимогливі (чи перебірливі): і гарні, і розумні, а залишаються самотніми. З одного боку ця перебірливість — плюс дівчатам, бо й самим мамам, бабусям, звичайно ж, не хочеться, щоб їх кровинка вийшла за будь-кого заміж. А з другого?.. “Невже ж так і не знайдеться їй пара?”, “Де ж той, хто достойний бути її чоловіком?”,— ось такі запитання не дають спокою. І це проблема, як кажуть, не місцевого значення. Її досліджують не тільки бабусі й мами на ось такому побутовому рівні, а й спеціалісти. Зокрема, психотерапевти вивели із своїх досліджень ряд причин жіночої самотності. Якщо про місто йде мова, як у нашому випадку, то важливий фактор незаміжжя (і навіть небажання створювати сім’ю) — самодостатність жінок. За роботою нема часу навіть на зустрічі з друзями, рідними. Насиченість та інтенсивність життя призводять до такого щільного графіка, настільки вимотує і скорочує кількість особистих зв’язків, що жінка стає справді “індивідуумом”, що в перекладі з латині означає “неподільне”. Спеціалісти прийшли до висновку: чим вищий рівень освіти і можливості себе матеріально забезпечити, тим нижчі шанси жінки зустріти достойного партнера для створення сім’ї. Бо, по-перше, у неї майже нема вільного часу, а, по-друге, забезпечена, успішна дама досить вимоглива до протилежної статі. Рівень цих вимог автоматично звужує коло можливого вибору. Більше того, є декілька типів жінок, яким психологічно важко реалізувати своє бажання створити сім’ю. Один з досить розповсюджених психологічних бар’єрів — ідеалізація стосунків між мужчиною і жінкою. Хоч і кажуть, що час тургенівських дівчат минув, все ж вони зустрічаються. Це ті, для кого любовні стосунки повинні бути піднесені, романтичні, позбавлені “домішок” у вигляді сварок, хвороб і побутових дрібниць. А мені з цього приводу пригадується лист нашої читачки, який був надрукований у добірці “Любить! Не любить”: через сімнадцять літ подружнього життя вона писала про своє жіноче щастя — щастя мати поруч коханого чоловіка. І в них, як висловилася жінка, не обходилося без з’ясування стосунків: по-італійськи (з биттям посуду і телефонів), по-українськи — (з лементом на весь куток). Але це їх життя — з радощами і болями, з невідкладними проблемами. Реальності нема рафінованої. Проза життя погано поєднується з романтичним устремлінням жінки-утопістки. Якщо така утопістка і виходить заміж, то шлюб триває недовго. Бо коханому чоловікові набридає бути “принцом на білому коні” і відповідати високим стандартам, навіть якщо ці “стандарти” були в період знайомства чи в перші роки подружнього життя. Спеціалісти відслідкували, що важко вийти заміж тим дівчатам, які виросли у сім’ї, де не було не тільки батька, а й дідуся, старшого брата. Такі дівчата просто не розуміють, що ж це за істоти — мужчини, як з ними спілкуватися. Є ще один тип жінок, які витрачають свої кращі роки на безперспективний з точки зору заміжжя зв’язок з жонатим мужчиною. Бо ось уже сорок, сорок п’ять, молодість минула, а сім’ї так і нема. З цього приводу дехто, мабуть, згадає кінофільм “Зимова вишня”, героїня якого і від перспективного дипломата відмовилася, і від чоловіка-американця пішла заради невдахи Вадима. Хоч тут думки розходяться: хтось вважає, що варто жінці прозріти, вчасно зрозуміти неперспективність свого становища коханої і жонатого чоловіка, і в неї враз з’явиться можливість влаштувати своє особисте життя. А інші наводять, як їм здається, реальніший варіант: відмовившись від коханого (навіть жонатого), жінка залишається ні з чим... Звичайно, можна навести життєві приклади — зовсім протилежні цій теорії. Тому-то хотілося б, щоб відгукнулись наші читачі — ми з приємністю опублікуємо в наступних добірках їх листи на продовження розмови про наболілу проблему.
