«Наш Державний Гімн не вирізняється високою поетичністю. Але...» – письменник Юрій Винничук

Франкове «Не пора, не пора» не рівня «Зів’ялому листю», а Шевченків «Заповіт» не рівня «Кавказу». Але саме ці пісні стали своєрідними гімнами.

Наш Державний Гімн теж не вирізняється високою поетичністю. Як і будь-який інший.

Він простий, як Отче наш.

Молитва теж проста.

Чи можна висловлювати претензії до молитви? Спробувати її покращити?

Ну, наприклад, не «дай нам хліб насущний», а «дай нам, крім хліба, ковбасу, вино і хамон».

На щастя, покращувати молитву ніхто не збирається. А ось гімн – запросто. Так усілякі пацюки (має на увазі філософа Сергія Дацюка. — Ред.) й пишуть – морально застарілий.

Але зі словами нашого гімну вмирали герої. Вмирали під Крутами, під Базаром, у криївках УПА, стріляючи собі в скроні, під час повстання в Кінгірі й Норильську, співали його під час оборони Донецького аеропорту.

Але зі словами нашого гімну вмирали герої. Вмирали під Крутами, під Базаром, у криївках УПА, стріляючи собі в скроні, під час повстання в Кінгірі й Норильську, співали його під час оборони Донецького аеропорту.

Цей гімн омитий кров’ю мільйонів.

А тепер, коли вирішено запровадити спів гімну в школах, як то прийнято в багатьох країнах, усілякі малороси починають вибухати гнівом. А декому й слова не подобаються. Мовляв, застаріли.

Ні. Це у вас мізки застаріли.

Ось польський гімн.

Jeszcze Polska nie zginęła,

Kiedy my żyjemy.

Co nam obca przemoc wzięła,

Szablą odbierzemy.

Marsz, marsz, Dąbrowski,

Z ziemi włoskiej do Polski.

Za twoim przewodem

Złączym się z narodem.

Від нього теж не віє свіжістю. Генерал Ян Домбровський (1755–1818) жив давно. Безліч поляків не мають зеленого поняття, про які «італійські землі» йдеться. А там далі ще й про Стефана Чарнецького (1599–1655) і загадкову Басю. Запитайте в пересічного поляка, хто та Бася. Більшість не відповість. Бо навіть історики сперечаються про її персону.

Але ніхто у Польщі гімн не редагує. Бо і він омитий кров’ю мільйонів.

Наша нація хвора. Будь-яка спроба щеплення здорового патріотизму наштовхується на ліберальні перепони, космополітизм і «у нас многанациАНАЛЬНАЯ страна».

Насправді ми країна неляканих манкуртів і яничар. І герб наш – граблі, оздоблені калиною.

Юрій Винничук,
письменник, журналіст, редактор.

Пряма мова

Сергій ДАЦЮК, філософ:

«Я вже прочитав декілька відгуків на обов’язалівку учнів співати гімн України. Але ніхто не хоче говорити по суті. Нинішній наш славень містить поразкові, ресентиментальні, архаїчні, пасивні та беззмістовні установки, він нищить сучасну пасіонарність і є шкідливим, особливо для дитячої свідомості.

Коли він співається колись там на свята, його ще можна ігнорувати. А коли київські, не найдурніші, діти почнуть співати його щодня, вони ж задумаються. Тож хай співають, може, зрозуміють усю безсмисленість і безперспективність цього гімну».

Олесь ДОНІЙ, громадський та політичний діяч, про рішення Київської міської ради, яким у столичних колах рекомендовано щодня та під час урочистих заходів виконувати гімн України:

«Є небезпека, що, здавалося б, «патріотичним рішенням» може бути досягнено протилежного ефекту — коли у школі у старших класах з’являтимуться «дисиденти». Не тому, що вони «антиукраїнці», а тому, що вони проти нав’язування… Я пригадую, як співав «Ще не вмерла» в міліцейському бобіку, куди мене кинули, коли розігнали наш УССівський пікет у лютому 1990 року під Київрадою. Співав не тому, що мені хтось вказав (мені ж не міг ніхто вказати), а тому, що це був мій порив. А гімн СРСР нас учили співати і заучувати у школі. Союзу це, до речі, не допомогло. Ми його розвалили. Я зокрема. Хоча і слова гімну СРСР знав».