Так ніхто не кохав
Ще ця жінка не осінь, а літо...
Рік за роком лягає в покоси,
І рятунку від того нема…
Хтось шепнув їй на вухо:
— Це осінь.
А ще буде, повір, і зима.
Хтось шепнув, хтось сказав, хтось хихикнув —
Так тихесенько, з-під рукава…
Жінка-осінь…
Вона з часом звикне
І повірить в усі ці слова.
Уночі їй наснилися квіти.
Їх у коси русяві плела…
Ще ця жінка не осінь, а літо.
Ще в цій жінці багато тепла.
Євгенія НАЗАРУК с. Лище Луцького району.
