Хтось уночі завмирає від жаху, інший вдень на ходу засинає…

Не бійтеся, це просто «параліч сну»…

Пам’ятаєте, як у дитинстві було страшно залишатися самому вдома? А піти вночі на кухню чи в туалет? Ні, ні, ні…там же ж обов’язково — ​привид, чорна рука, чудовисько.

Але трапляється таке і в дорослому віці. Прокидаєшся — ​і відчуваєш, що в кімнаті хтось є… І страх сковує тебе й не дає можливості поворухнути навіть пальцем. Безпорадність та відчай. Що ж відбувається?

У медицині такий стан називають сонним паралічем. Він виникає внаслідок збою в роботі мозку на межі фаз сну, що тимчасово сковує тіло, залишивши вас між двома реальностями: неспанням та швидким сном.

Найтиповіші відчуття під час цього стану, що триває декілька хвилин:

• ви не спите, але не можете рухатись, говорити, відкривати очі;

• здається, хтось є у кімнаті й штовхає вас у темряві;

• ви можете літати;

• і дуже хочете, щоб це все припинилось або щоб хтось вас розбудив.

Подібне трапляється з людьми при порушенні режиму сну (нічні зміни, авіаційні перельоти…), при посттравматичному стресовому, панічному, генералізованому тривожному та інших розладах.

Що робити? Спати не менше 6–8 годин, засинати щовечора та прокидатись вранці в один і той же час. Не вживати важкої їжі щонайменше за 4 години до того, як лягаєте в ліжко, не пити алкоголь чи кофеїновмісні продукти. Також не бажано палити.Дуже важливо не спати на спині, бо через це ризик паралічу зростає.

Якщо маєте знайомих з нездоланною денною сонливістю, розкажіть їм про синдром Піквіка. І про те, що вони потребують медичної допомоги.

Не панікуйте. Параліч сну — ​поширене явище. Майже кожна п’ята людина має такий досвід. Проте якщо причина в тривожному розладі, депресії — ​слід звертатися до спеціаліста. Не лікуйтеся самостійно. Це призведе щонайменше до втрати часу, грошей та погіршення якості життя.

Чому деякі депутати сплять навіть під час «баталій» у парламенті?

Тележурналісти, оператори люблять підловити момент, коли на засіданнях різного масштабу сивочолі чоловіки з дуже «поважними» животами не можуть справитися з дрімотою, через що наражаються на кпини.

Тут, звісно, перша думка, що дядечки не висипаються вночі. Або поїли смачно й безжурно собі відпочивають.

Насправді ж зазвичай у всьому винен синдром Піквіка — ​стан, який характеризується альвеолярною гіповентиляцією (мало кисню), ожирінням та сонливістю (раптовою, в зовсім не передбачуваних під час денної активності обставинах).

Часто така проблема турбує осіб зі спадковою схильністю, проте іноді вона з’являється у жінок під час вагітності, після травми чи перенесених інфекційних захворювань. І найгірше, що синдром Піквіка може мати ускладнення у вигляді інфаркту міокарда, інсульту, тромбоемболії легеневої артерії. Тобто це не просто сонливість, а тривожний «дзвіночок».

Часто така проблема турбує осіб зі спадковою схильністю, проте іноді вона з’являється у жінок під час вагітності, після травми чи перенесених інфекційних захворювань.

Історія цього синдрому пов’язана з твором Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу». У Джо, слуги містера Піквіка, він був стовідсотково. У 1918 році Вільям Ослер вперше вжив цей термін для опису стану сонливості у чоловіка з ожирінням.

А от популярним синдром став у 1956­му, коли лікар Барвелл описав його в історії літнього бізнесмена, який при зрості 160 см мав вагу 120 кг. І грав мужчина в покер. А в одній з азартних партій з шаленими ставками мав комбінацію три тузи і два королі — ​«повний дім». Проте саме в цей виграшний момент бізнесмен заснув та не зміг скористатись шансом. Після того, розчарований і стривожений, він звернувся до лікарів.

Отож, якщо маєте знайомих з нездоланною денною сонливістю, розкажіть їм про синдром Піквіка. І про те, що вони потребують медичної допомоги.

Дежавю — ​одна з таємниць мозку

Бувало у вас таке відчуття, що ви вже бачили раніше і місце теперішньої події, і обставини, і людей, і розмови, і навіть запахи? Ми називаємо це «дежавю», що в перекладі означає «вже бачене».

Цей неврологічний феномен був креативно використаний у фільмі «Матриця».

А реально майже 97% населення стикалися з ним хоча б раз у житті, 67% — ​регулярно. Ми асоціюємо це відчуття з таємничістю і навіть паранормальним явищем, оскільки воно швидкоплинне і зазвичай несподіване.

Згідно з окремими дослідженнями, дежавю є явищем пам’яті. Наш мозок усвідомлює схожість поточного досвіду з минулим.

Інша теорія пояснює все помилковими спогадами — ​вони видаються справжніми, але такими не є. Це схоже на відчуття, коли ти не можеш відрізнити щось, що насправді сталося, від сну.

Цікаві дані отримані при проведенні функціональної магнітно­резонансної томографії у людей, що мали епізоди дежавю. Ділянки мозку, задіяні в пам’яті зазвичай такі, як гіпокамп, не були активними, на відміну від тих, які беруть участь у прийнятті рішень.

⠀Отже, дежавю може бути результатом роботи нашого мозку, який напрацьовує якусь форму вирішення конфлікту. Тобто, він перевіряє спогади, шукаючи протиріччя між тим, що ми переживаємо, і тим, що насправді з нами сталося. У психіатрії цей феномен частіше спостерігається у пацієнтів з тривогою та деякими іншими розладами.

У неврології дежавю характерне для людей із епілепсією скроневої частки та зазвичай передує судомам. Проте може обійтися і без судом (фокальні напади).

При цьому особа має такий вигляд, наче вона завмерла, ніби дивиться кудись або мріє.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.