Волинські меблі — ​в 30 країнах світу - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.76 € 33.49
Волинські меблі — ​в 30 країнах світу

Олександр Гоцка: «Ми доклали всіх зусиль, аби ніхто з працівників під час пандемії матеріально не постраждав».

Фото з особистого архіву Олександра ГОЦКИ.

Волинські меблі — ​в 30 країнах світу

ТОВ «ВМК­Україна» (донедавна «БРВ­Україна»), яке розташоване в Нововолинську, — ​це нове сучасне підприємство, що динамічно розвивається і спеціалізується на виробництві корпусних меблів, які користуються попитом в Україні та далеко за її межами. Як вдалося втриматися на плаву і не втратити, а ще й наростити свої позиції на вітчизняному та світовому ринках у період пандемії, що стало основою для формування сталого висококваліфікованого колективу, чому їхній керівник не пішов у політику — ​на ці та інші запитання відповів генеральний директор підприємства Олександр Гоцка

«Краще мати тисячі дрібних клієнтів…»

— Скажіть, будь ласка, яким для Волинської меблевої компанії (ВМК) видався «ковідний» рік, коли «просіла» майже вся економіка країни?

— Торішній потужний карантин похитнув багато солідних підприємств. На щастя, ми спрацювали так, що жодного дня не простоювали й нас майже «не зачепило». Деякі офісні працівники нетривалий період працювали дистанційно. З перших днів усі були забезпечені масками, антисептиками — ​і до сьогодні проводимо повну дезінфекцію приміщень. Намагалися організувати роботу так, щоб по черзі заходили в роздягальні. Тому масового захворювання уникнули. А поодинокі випадки контролював сам, перебуваючи на зв’язку з санітарно­епідеміологічною службою. Варто сказати, що ми вже почали вакцинацію своїх працівників. До речі, наше підприємство спрямувало більше 100 тисяч гривень на купівлю сучасного апарату ШВЛ, засобів дезінфекції для Нововолинської ЦМЛ, одноразового одягу для працівників швидкої допомоги, повне умеблювання нової сучасної лабораторії у місті Луцьку, де проводять ПЛР­тестування. Радий, що ця допомога була своєчасною.

— Чи не переслідувала вас боязнь за виробництво, за людей?

— Звісно, спочатку переживали за перспективу роботи підприємства. Меблі — не харчі, які потрібні завжди, вони не належать до категорії товарів першої необхідності. А навіть, я б сказав, деколи є предметами розкоші. Тому міркував, скільки нам вистачить фінансового запасу, аби забезпечити людей роботою. Боявся втратити колектив фахівців. Перестрахуватися в кризові моменти можна було, зменшивши витрати до мінімуму. Але чи чекали б покращення люди?

До слова, торік також скористалися державною програмою, аби працівники, які були зайняті неповний робочий день, отримали через центр зайнятості грошову компенсацію. Тому ніхто з працівників матеріально не постраждав.

Виручило те, що маємо дуже потужну мережу збуту двох компаній — ​«Гербор Холдинг» і «ВМК­Україна». Саме велика кількість клієнтів дає можливість почуватися стабільно. Деякі солідні європейські мережі мали намір реалізовувати 50 відсотків наших товарів. Але ми добре розуміли, що більш як четверту частину обсягу виділяти не можна. Бо це спочатку веде їх до часткової монополізації нашого збуту, тоді — ​ціноутворення, а потім можливе навіть втручання у роботу компанії. Такі випадки, на жаль, у бізнесі трапляються. Тому краще мати сотні дрібних клієнтів по всьому світу, ніж кілька великих.

«Важливо знати тенденції ринку і моду»

— Олександре Івановичу, зрозуміла, що реалізація меблів у рік пандемії у вас не «впала». З чим це пов’язано?

— Повторюся, що, на жаль, не всі вистояли. Тому певні ніші ринку звільнилися, і ми їх зайняли. Наша стабільність, відомо, залежить від темпів і обсягів збуту. І це втримали, та й навіть наростили, хоча я був налаштований більш песимістично. Особливо в країнах південної Європи, таких як Італія, Португалія, Іспанія, де, до речі, «бушував» ковід. Пояснення одне: там вищий рівень достатку, люди звикли до більшого комфорту і їх влаштовує наше співвідношення ціни та якості. Люди менше ходили по магазинах, салонах, але намагалися покращити собі настрій новим інтер’єром, купуючи продукцію через інтернет, де широко рекламуються наші меблі.

Насправді бути в фаворі непросто. За цим стоїть потужна робота всього колективу. Хороші комплектуючі, якісне виконання, правильне ціноутворення, відвідування різноманітних виставок — ​ці та інші фактори впливають на те, щоб люди хотіли купувати саме наші меблі. Це складно, адже ми виготовляємо товар не на замовлення. Треба досконало знати тенденції ринку і моду, аби спрогнозувати все правильно.

— І куди ви ще «закинули» нововолинські меблі?

— Основна частина експорту — ​європейські країни. Багато продаємо в Азії: Монголії, Казахстані. Відкрили торговий дім у Білорусі. Додалися ще три країни Північної Африки. Є і в Америці наші меблі, хоча через специфічне законодавство було непросто пробитися. Загалом нашу продукцію можна придбати в більш як тридцяти країнах світу. Зараз лише Австралія залишилася єдиним обжитим континентом, куди немає наших поставок.

— Багатьох цікавить причина зміни назви підприємства…

— Це не чиясь забаганка, а природний процес. Ребрендинг відбувся через суттєві зміни в управлінні компанією. Ми разом із «Гербор Холдинг» відійшли від польської компанії BlackRedWhite. Хоча мали певну самостійність, все ж виникали нюанси через те, що польські партнери не до кінця розуміли наші реалії, нестабільні ціни на сировину, непередбачувані зміни у законодавстві і т. д. Тому рано чи пізно ми мали стати конкурентами як на східних, так і на західних ринках. Як результат — ​один із співвласників прийняв рішення: польські підприємства вивести окремо, а українські залишити за собою. Таким чином, бренд BRW лишився за поляками, а ми з гордістю носимо назву ВОЛИНСЬКА МЕБЛЕВА КОМПАНІЯ.

« Як би пафосно це не звучало, до прийнятих рішень підходитиму з однієї позиції: чи це на користь громаді. »

— Які головні принципи в директора щодо відбору кадрів і керівництва ними?

— Вважаю, що наш колектив відшліфований, образно кажучи, до блиску. Сповідую правило: вір, але перевір. Втрата довіри однозначно веде до звільнення з підприємства. Більше того, в трудовий кодекс я би для менеджерів та керівників вищої ланки ввів таке формулювання як звільнений за втратою довіри. Я не прихильник того, щоб керівник щодня ходив цехами — ​навряд чи це покращить управлінські функції. Але і не зовсім кабінетний директор. Просто настає час, коли спілкуєшся із вузьким колом керівників. Ставиш завдання і контролюєш їх виконання, дивлячись на результат.

«Популізм ніколи до добра не приводив»

— Олександре Івановичу, чи відчули ви як виробничник зміни після того, як до влади в країні прийшли інші люди?

— З моменту останніх президентських і парламентських виборів не можу сказати про якийсь негатив в умовах ведення бізнесу. А от щодо загальних оцінок ситуації, то як громадянин глибоко занепокоєний тим, що відбувається в країні. Популізм ніколи не давав нічого доброго. Велике будівництво, велика реставрація — і цей список можна продовжити… Спостерігаємо некомпетентність урядовців, які, на жаль, залежні від політиків. А ще складнощі через війну, пандемію призводять до безпорадності в різних сферах життя.

— Ви — ​людина, наближена до політики. Чому не спокусилися на депутатство чи високі посади?

— Я багато років у бізнесі. Вважаю себе фахівцем і міняти роботу, якій віддав більше двадцяти літ і яка мені подобається, на крісло чиновника ніколи не мав у планах, хоча пропозиції отримував. Щодо депутатства, то вже працював у міській, обласній радах. Мав намір потрапити на цей раз в обласну раду за списком «Європейської Солідарності», прихильником якої є, але запропоноване місце у списках мене не влаштувало. Тому відмовився балотуватися. Та це жодним чином не вплинуло на мої політичні вподобання. Зараз є членом виконкому Нововолинської міської ради. Вважаю, що, досконало володіючи економічною та політичною ситуацією в регіоні, зможу бути корисним рідному місту цією громадською роботою. Імпонує те, що нова владна команда з перших кроків проявляє активність, конструктив і невпинне бажання змінювати місто на краще. Я готовий їм підставити своє плече. І як би пафосно це не звучало, до прийнятих рішень підходитиму з однієї позиції: чи це на користь громаді.

Імпонує те, що нова владна команда з перших кроків проявляє активність, конструктив і невпинне бажання змінювати місто на краще. Я готовий їм підставити своє плече.

— Ви активно брали участь у діяльності Волинського обласного об’єднання організацій роботодавців. А нині продовжуєте?

— Зараз робота проводиться більше в онлайн­режимі. Звісно, коли керував Володимир Цибульський, завжди з великим задоволенням їхав на засідання. Його особистий контакт із Кабміном давав можливість черпати важливу інформацію, якої більше ніде не було, — ​і це позитивно впливало на нашу роботу. Хочеться вірити, що після пандемії повернуться гарні традиції плодотворної співпраці з керівниками підприємств Волині та впливу організації роботодавців на уряд у частині врахування наших інтересів, а отже, й усіх працюючих.

— Як відновлюєте фізичні і моральні сили?

— Активними заняттями спортом: гірські лижі, плавання. Але перевагу надаю настільному тенісу. Вважаю, що постійні тренування допомагають отримувати необхідну порцію адреналіну, мати гарну фізичну форму. І головне — ​є доступними. Готовий матеріально посприяти популяризації гри в теніс у Нововолинську, про що незабаром повідомлю у місцевих ЗМІ. 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.