Чи можна отримати відпущення гріхів через інтернет? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.91 € 33.15
Чи можна отримати відпущення гріхів через інтернет?

Чого ще не може охопити умовна онлайн-церква?

Фото із сайту sop.org.ua.

Чи можна отримати відпущення гріхів через інтернет?

Нині у всесвітній web-мережі присутні всі християнські церкви. У тому ж фейсбуці можна подати записку за здоров’я, переказати кошти на утримання храму й долучитися до богослужіння. Деякі ресурси навіть пропонують онлайн-сповідь

Новітні технології на службі у вірян

Відтоді, як пандемія коронавірусу спонукала Церкву розширити свою присутність в інтернет-просторі, тема онлайн-сповіді виринає частенько. Мовляв, і тут дистанційність може убезпечити головних учасників зустрічі-таїнства від шкідливих нині контактів. Раз священники так активно наповнюють фото, відео й дописами свої та церковні сторінки в соцмережах, то чому б їм не спробувати й дистанційно відпускати гріхи? Перші намагання вже є.

В інтернеті є сайт Cerkva.online. Розробники називають його порталом релігійних послуг. З-поміж інших він має рубрику «Посповідатись» (зараз її ще допрацьовують). Керівники цього ресурсу пишуть, що «Сповідь-онлайн» — ​у них експериментальна послуга, яка хоч і не дає такого результату, як та, що наживо, але однозначно допомагає очистити совість та бути ближчим до Бога. Навіть гарантують конфіденційність даних, бо використовують криптографічні технології. На сайті є координати церков, з якими домовилися про співпрацю. Серед них — ​і волинські.

«Онлайн-сповідь — це як віртуально поїсти»

Місцеві священники ПЦУ, до яких ми звернулися із запитанням, як вони сприймають сповідь через інтернет, чи готові таким чином відпускати людині гріхи, висловлюються по–різному. Приміром, настоятель Свято–Успенської церкви села Стенжаричі Володимир–Волинського району отець Борис до цього не готовий.

— Я категорично проти. Такого не чув і не хочу навіть чути. Може, я вже не такого віку. Є ж таємниця сповіді! Розмова відбувається упівголоса, щоб ніхто не почув. Людина, можливо, хоче висловити щось таке, чого нікому ніде не казала. А тут інтернет! Ні–ні, це не вкладається в жодні рамки. А якщо є особливі випадки, то нас попереджають, і ми їдемо до людини додому чи в лікарню й просимо, щоб лишили з нею на самоті. Можна подати онлайн за здоров’я, але ж не сповідатися!

Намісник Братського Хресто–Воздвиженського монастиря (м. Луцьк) ігумен Никодим вважає, що країна у смартфоні — це добре, але не церква.

— Якщо дійсно є гостра потреба, зараз епідемія, приміром, то церква йде назустріч. Є вислів «Заради страха смертного» — звичайно, що за таких обставин шукаємо будь–який спосіб, аби він був дієвий. Тоді можливі чи телефон, чи відеозв’язок. У мене траплялося таке, що зверталися люди з проханням про певну духовну бесіду. Буває, в дорозі хтось потрапить у біду. Навіть з Америки телефонували віряни. Причастя, звісно, отримати не могли, але сповідь, духовну підтримку ми надавали. Але не треба перетворювати такі речі на комфорт. Якщо людина просто собі дозволяє розслабитися (мовляв, там вітер віє, магнітні бурі), вирішує, що ліпше їй по телефону подзвонити, то це профанація. Таке ми не вітаємо. Зараз і країна у смартфоні — громадяни спробували, що в інтернеті можна купити й отримати дуже багато чого. А Господь поставив священника, щоб людина приходила у храм і шукала собі відповіді. У нашому випадку є духовна складова!

Таким видом у жодному разі не варто зловживати, щоб не було, ніби сповідь онлайн — це таке повсякденне, як і доставка піци.

Отець Іван із села Снігурівка на Тернопільщині категорично проти дистанційного відпущення гріхів.

— Сповідь — це є тайна. Священник тільки присутній як свідок того, що людина відкривається. Сповідь в онлайн, як на мене, — то те саме, що віртуально поїсти… Через інтернет ми не можемо в рай попасти. Напевно, я правду кажу? Зараз люди мають дуже багато можливостей, і щоб дійсно виник глухий кут — я думаю, що таких ситуацій дуже мало. Але є ще інше. Владика Василь Бондарчук, який прилучив мене до священства і був колись вивезений у Сибір, розповідав, як там ув’язнені зі своїх сорочок відпорювали внутрішній край підкладки й зі смужечок зшивали облачення. Аби священник міг поблагословити їх і причастити. Тож знаходили можливості в таких умовах!

Колега отця Івана з Володимира–Волинського, священник Віктор Мартиненко, міркуючи про сповідь через інтернет, теж звертається до минулого.

Одне з найважливіших таїнств Христових не потребує жодних модернізацій

— Відпущення гріхів може бути дистанційним. Були випадки в історії, навіть у ХХ столітті, що люди у концтаборах писали сокровенне у листі й передавали через посильних. Тоді духівники читали й давали розрішення (відпущення гріхів). Тепер існує така думка, що дистанційно таїнства звершуватися не можуть, за винятком одного — таїнства сповіді. Але є інше питання: «Яка в цьому потреба?». Важко змоделювати ситуацію, коли нема іншої можливості для особистого контакту. (Зараз священники в спецкостюмах ходять і в ковідні реанімації). Тож таким видом у жодному разі не варто зловживати, щоб не було, ніби сповідь онлайн — це таке повсякденне, як і доставка піци.

— На рівні загальноцерковному документів, які б дозволяли сповідь віртуально, нема, — пояснює голова інформаційно–видавничого центру Волинської єпархії Православної церкви України (ПЦУ) Віталій Собко. — Сповідь — це таїнство, як і причастя, хрещення, вінчання та інші. Тож дистанційно воно не звершується. Можлива лише духовна бесіда.

Але одночасно протоієрей висловлює позицію, яка допускає виняток, правда, наголошує, що це вже він говорить не як посадовець, а від себе особисто: «Думаю, якщо випадок дійсно крайній, то Господь таку сповідь прийме».

Читайте також: Порошенко не дав «викрасти» княгиню Ольгу

Віряни, у яких ми питали про таке спілкування, одностайно висловлювалися проти. Кажуть, що правдива сповідь — дуже особиста й хвилююча справа, навіть інтимна, а інтернет цього не дає. Наголошують, що одне з найважливіших таїнств Христових не потребує жодних модернізацій. Опонентів цієї точки зору поки знайти не вдалося.

P. S.: Священник Віктор Мартиненко на конкретній історії проілюстрував, що виклики часу, ті ж інтернет–можливості, змушують релігійний світ переоцінювати свої засади: «Була у нас в Україні подія, що спровокувала велику (навіть загальноправославну) дискусію на цю тему. Кілька священників відслужили онлайн–літургію (без благословення, самодіяльно). У режимі відеоконференції один із них читав євхаристичні молитви, звершував літургію, а кілька людей поставили хліб і вино перед екранами і сподівалися, що так відбудеться освячення… У тих священників була своя аргументація, що Бог не обмежений простором. Унаслідок богослови взялися обговорювати, чи діє дистанційно молитва освячення, які в історії були церковні прецеденти. Розумієте, це таке тонке питання, над яким ще думають. Але зараз більшість церковних ієрархів, богословів, священників дійшла консенсусу, що так робити неприпустимо. Можна моделювати ситуації — якщо колись людство в космос полетить, на Марс… Але поки що говорити про це немає сенсу й рано про це думати. Я б навіть сказав, що шкідливо».

Олена КАЛЕНЮК​.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.