Подружжю, яке повінчалося на Хрещатику під час Помаранчевої революції, Бог подарував п’ятеро дітей - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.86 € 31.70
Подружжю, яке повінчалося на Хрещатику під час Помаранчевої революції, Бог подарував п’ятеро дітей

У «сина Революційного майдану» — три братики і сестричка.

Фото із сімейного архіву Юрія ЖУКА та Кристини ЄСЕЙКІНОЇ.

Подружжю, яке повінчалося на Хрещатику під час Помаранчевої революції, Бог подарував п’ятеро дітей

Про Кристину Єсейкіну та Юрія Жука «Волинь» розповідала 15 літ тому в публікації «Син Революційного майдану». Нинішній головний редактор Олександр Згоранець і його заступник Василь Уліцький зустрічалися з нашими героями невдовзі після народження їхнього первістка, названого, як і батько, Юрієм. Сьогодні це багатодітне подружжя, почуття якого з роками, після всіх випробувань, лише розквітли

Юрко добре знає незвичайну історію кохання своїх батьків

«Синові Революційного майдану» нині вже 15 років, зростом він догнав маму й тата. Про їхню любов не раз чув від них же. І весільні фото, зроблені на Хрещатику, йому добре знайомі. Без сумніву, Юрій Жук–Єсейкін (діти цього подружжя мають подвійне прізвище, оскільки мама після заміжжя залишилася на дівочому) гордиться своїми батьками. Відчувалося, що йому було цікаво й під час нашої зустрічі вже вкотре послухати незвичайну історію.

Кристина родом із Луцька, Юрій — із Володимира–Волинського. У 2004 році, коли почалася Помаранчева революція, вони долучилися до протесту проти фальсифікацій президентських виборів. Додому поверталися вже як подружня пара. Це якщо б зовсім коротко переповідати їхню історію. А що за цим?

Таїнство вінчання на Майдані.
Таїнство вінчання на Майдані.

 — Мені тоді було дев’ятнадцять, — каже Кристина, вертаючись до подій того часу. — Я уже закінчила Луцьке педагогічне училище, але ще не працювала, займалася на різних курсах з хореографії (крім фаху вчителя початкових класів, мала й ще один — «керівник танцювального колективу»). І треба ж було поїхати на Майдан, аби зустріти свою долю. Юрій (він на два роки старший від мене) якраз вернувся з Лисичанська, де був як член виборчої комісії на одній із дільниць, і зайшов у наметове містечко. Там на кухні, де я працювала, ми й побачилися.

— Звернув увагу на високу біляву дівчину, яка сподобалася мені відразу, — долучається до розмови чоловік, — розпитав у знайомого, як її звати…

Шістнадцять років тому ці двоє людей зустріли свою велику Любов. З нею їм вдалося пройти через непрості випробування й зберегти свої почуття, в теплоті яких підростають їхні діти. 

А ось як зав’язалися їхні стосунки? З приводу цього Кристина досить емоційно пригадує:

— А як — добрячим ляпасом я відповіла на його, як здалося, надто фамільярне звернення до мене — має ж дівчина себе захищати! Потім, як розговорилися, то стало ясно, що ми просто не порозумілися. Це з роками я вже звикла до жартів чоловіка. А тоді сприйняла його слова за образу.

Юрій, пригадуючи їхню першу зустріч, розповідає:

— А я подумав тоді: «Бойова баба — з такою можна і у вогонь, і у воду…

Це дещо незвичайне знайомство було на свято Миколая. А за Новий 2005–й келихи вони піднімали вже разом. З 1 січня почали зустрічатися, а 12–го повінчалися. За цей час, як зараз каже жінка, встигли «пробити» дані, аби дізнатися, хто він (вона): брехливий чи чесний, наскільки порядний у вчинках? І вже більше знаючи одне про одного, зрозуміли, що «це моя людина». Коли в їхньому скороспілому романі дійшло до освідчення, то воно звелося до двох фраз. «Ти вийдеш за мене?» — спитав Юрій. «Вийду!» — відповіла Кристина.

Отець Валерій благословив їхній шлюб

Як пригадує Юрій, так і не знає, де знайшов на таїнство вінчання піджак, туфлі, яких у польових умовах, ясно, що не мав. А ось Кристина зателефонувала родичам у Луцьк. Сукні білої вони не знайшли, тож передали чорну кофтину і «золоту» спідницю. З десяти літ дівчина росла без матері (вона померла). Але оскільки з батьком підтримувала стосунки, то повідомила йому про своє рішення вийти заміж за хлопця, якого зустріла на Майдані. Він не перечив: мовляв, це твій вибір — не мені ж, а тобі з ним жити. А ось мати Юрія, до речі, дізналася, що її син уже женився, коли молодят після вінчання відпустили на декілька днів й вони поїхали до Луцька, а звідти — до неї у Володимир–Волинський.

Вінчалися серед проїжджої частини на Хрещатику, де тоді стояли намети. Їхній шлюб благословив отець Валерій. За свідків були такі ж учасники Помаранчевої революції. Згадуючи своє весілля, Кристина каже:

— Ми — 37-ма пара, яка одружувалася на Майдані. А всього їх було 42. Чимало. Але знаю, що з нагоди річниці Помаранчевої революції журналістам проблемно було знайти ці сім’ї — хтось розлучився відразу ж після повернення додому, хтось — згодом.

У 2006–му, коли вже мав народитися їхній первісток, Юрій та Кристина зареєстрували свій шлюб. А через десяток літ після одруження на Майдані вирішили ще раз повінчатися — це таїнство було в монастирі, що в Старому Чорторийську на Маневиччині.

Багатодітний батько — учасник Революції гідності, АТО

Ми зустрілися з Юрієм та Кристиною у Володимирі–Волинському — два роки тому їм за кошти держави нарешті («добиватися довелося довго») купили будинок з усіма господарськими спорудами. В одному з невеликих приміщень на обійсті, яке попереднім господарям слугувало, напевно, літньою кухнею, чоловік обладнав майстерню, де вони з дружиною виготовляють різьблені вироби з дерева — набори кухонних дощечок, шкатулки. Юрій вирізає візерунки за малюнками Кристини, вона — розфарбовує. Сьогодні — це й можливість заробити якусь копійку, і своєрідна психологічна реабілітація для глави сімейства, який, пройшовши через Революцію гідності, АТО, мав контузію, поранення і тепер уже на пенсії по інвалідності другої групи.

— Завдяки тодішньому мерові Володимира–Волинського Петру Саганюку, — розповідає Кристина, — як народився наш Юра, ми одержали, кімнату в гуртожитку. І тішилися, бо хоч і маленька вона була, та все ж — своя. Та коли в 2011–му на світ з’явилися наші двійнята — Богдана й Данилко, то стало геть тісно. Тоді ми перебралися в Березовичі Володимир–Волинського району — родичка Юрія запропонувала нам хату, яка п’ятнадцять років стояла пусткою.

Перш незвично було, особливо Кристині, котра виросла в місті. А тепер, як сама каже, не бачить кращого місця для проживання багатодітної сім’ї. Хата — за два кілометри від гомінкої траси, тож повітря чисте. Є свій город, і «хоч зараз без хімії ніщо не росте, але принаймні знаєш, що дав у грунт». Колись міська жителька навчилася корову доїти. В хазяйстві — домашні молочні продукти, яйця і м’ясо, оскільки подружжя й свиней розводить. У свій будинок, що у Володимирі–Волинському, Кристина та Юрій зі старшими дітьми лише приїжджають, і поки ті мають заняття в гуртках, музичній школі, працюють у своїй майстерні. А ще ж жінка в п’ятій школі міста веде гурток хореографії, бо і з роками не полишила своє захоплення танцями.

Так було й у день нашого знайомства. У каміні потріскували дрова, додаючи обстановці романтичності, а ми розмовляли і про незвичайну історію кохання, і про те, як Юрій у лютому 2014–го зазнав контузії на Майдані. Як вперше із «Правим сектором» потрапив добровольцем в АТО. Захищав Донецький аеропорт. А через два роки пішов у Збройні сили України за контрактом і був поранений. Як довго йому довелося лікуватися…

Коли Юрій вирішив, що його місце на Майдані, їхній четвертій дитині, синові Стасику, було чотири місяці. А як у 2016–му на світ мав з’явитися найменшенький Назарчик, його тато у складі 101–ї бригади воював на Сході України. І тільки тому, що через поранення вибув, як кажуть, на якийсь час із строю, мав можливість приїхати додому, аби своєю присутністю й турботою підтримати дружину. Чи міг багатодітний батько скористатися пільгою й не піти на війну? Звичайно. Тільки не такий чоловік, як Юрій, котрий не може інакше жити: коли десь за державу гинуть молоді патріоти, його місце, вважає, — теж там. До речі, коли мова зайшла про те, як же дружина реагувала (чи не відмовляла, бува, перш від Майдану, потім — фронтового життя, де кожна мить може бути останньою?), Кристина сказала, не задумуючись:

— А я б і сама пішла, якби не мала дитина на руках…

Читайте також: «Нехай романтика і любов, прийшовши, застане тебе в ліжку з новим коханцем...»

Після почутого думаєш, що шістнадцять років тому ці двоє людей зустріли свою велику Любов. З нею їм вдалося пройти через непрості випробування й зберегти свої почуття, в теплоті яких підростають їхні діти.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.