На території Музею у Києві посадили Лесину грушу - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.57 € 31.03
На території Музею у Києві посадили Лесину грушу

Людмила Приймачук зі щепою від 120-річної Лесиної груші.

Фото з особистого архіву Людмили Приймачук.

На території Музею у Києві посадили Лесину грушу

Ця акція приурочена 150-й річниці від дня народження геніальної поетеси

Саджанець привіз до столиці Остап Михаць, відомий ентузіаст садівничої справи. Це щепа зі 120-річної груші, що досі росте в Колодяжному на садибі Косачів. Дерево посадила молодша сестра Лесі Українки — ​Ізидора. Сама ж майбутня поетеса смакувала плодами цієї груші, раділа цвітові й відпочивала в її затінку в спекотні дні.

Остап Михаць відгукнувся на ідею волинської журналістки Людмили Приймачук — ​виростити саджанці та поширити їх Україною. З дозволу адміністрації музею-садиби він нарізав живців і прищепив їх на дичках.

Може, «хтось, колись, в якійсь країні» …подякує за візит Пегаса. Хоча б у мемуарах.

Перші деревця Остап і Людмила посадили в самому Колодяжному, в інших пам’ятних місцях Волині та Луцька, пов’язаних з великою поетесою. Ідея настільки сподобалась людям, що переросла у Всеукраїнську акцію «І проросте пагіння із минулого у майбуття». Своєрідну естафету «загрушення України» підхопили на Рівненщині, передали Тернопільщині, а далі — ​Чернігівщині, Львівщині та Черкащині. Близько пів сотні груш з Лесиного краю вже шелестять молодими листочками майже по усій країні.

— Наша акція триває, — ​задоволено повідомляє Людмила Приймачук телефоном із Києва.

Читайте також: На Маневиччині музейники шукають нові форми роботи, доводячи свою користь.

— Людо, це наче проста, але й водночас унікальна ініціатива, — ​радо підтримую розмову, бо якраз снідаю грушею. — Цей плід для мене здавна є чудовим десертом до кави.

— До речі, від однієї лесезнавиці з Тернопільщини ми з Остапом дізналися про такий факт: виявляється, маленька Лариса Косач була дуже рухливою дитиною й любила лазити по деревах. Дядько Михайло Драгоманов завжди цікавився життям улюбленої племінниці, підтримував її перші літературні спроби. Коли він почув, що Леся у 16 років вже опублікувала свої вірші, сказав: «Це ж треба! Вчора ще сиділа на грушці, а сьогодні осідлала Пегаса!» — ​захоплено розповідає Люда.

— Гмм… Я теж в дитинстві лазила по деревах. Напевно, серед них була і розлога груша, але Пегас чомусь не прилетів…

— Може, ти вікно не відчинила? — ​жартує моя співрозмовниця. Сміємось обидві. Та думка про грушу під вікном моєї багатоповерхівки в Луцьку не дає спокою до пізньої ночі. Завтра запропоную сусідам посадити. І саме Лесину. Може, «хтось, колись, в якійсь країні» …подякує за візит Пегаса. Хоча б у мемуарах.

Світлана ФЕДОНЮК, культурологиня.