Архієпископ Варфоломій втілив у життя пророцтво старця і звів у рідному селі другий Почаїв - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 30.68
Архієпископ Варфоломій втілив у життя пророцтво старця і звів у рідному селі другий Почаїв

Про свого земляка митрополита Варфоломія городненці кажуть, що він всю душу вкладав у рідне село. І в цьому пересвідчується кожен, хто побуває тут.

Фото із сайту monasteries.org.ua.

Архієпископ Варфоломій втілив у життя пророцтво старця і звів у рідному селі другий Почаїв

А також заповів похоронити себе на малій батьківщині

15 вересня у віці 68 років унаслідок важкої хвороби перестало битися серце архієрея Української православної церкви (Московського патріархату) митрополита Рівненського та Острозького Варфоломія (Віктора Ващука), який у рідному Городному на Любомльщині створив величний духовний осередок

Від слюсаря — ​до митрополита

Віктор Ващук народився у селянській родині в селі Городне на Любомльщині. Служив у Радянській армії, працював слюсарем у Ковельському вагонному депо. У 1975 році вступив до Одеської духовної семінарії, після її закінчення навчався у Московській духовній академії. У 1989-му священник Віктор прийняв чернецтво з ім’ям Варфоломій. Через місяць був возведений у сан архімандрита. 24 лютого 1990-го хіротонізований в єпископа Волинського і Рівненського. У квітні того ж року відбувся поділ Волинсько-Рівненської єпархії на Волинську і Рівненську. Преосвященний Варфоломій залишився керувати Волинською єпархією з титулом єпископа Волинського і Луцького. У період з 1990-го по 1992 рік — ​ректор Волинської духовної семінарії. Рівненську кафедру він очолював з 1995-го, у сан митрополита возведений у 2014-му.

Тепер у Городне їдуть з усього світу

Якби навіть цей шанований на Волині і Рівненщині священнослужитель написав тільки одну книгу «Село Городно» (так його називають місцеві жителі), то вже заслужив би пошану у своїх земляків. Адже в ній по крупинці зібрано історію цього населеного пункту, прослідковано долю не одного покоління його жителів. Тим часом книга ця (а ще ж є й інші — ​«Моя церква», «Моя рідна школа») хоч і важлива, але тільки часточка трудів вихідця з Городного Віктора Ващука, відомого усім як архієпископ Варфоломій. Особливо цінують городненці те, що завдяки архієпископу дев’ять років тому було завершено будівництво церкви Благовірного князя Олександра Невського. А у червні 2013-го відбулися урочистості з нагоди відкриття Свято-Олександро-Невського ставропігійного жіночого монастиря.

Похоронили митрополита Варфоломія на його малій батьківщині: на кладовищі Городного, біля каплиці апостолів Варфоломія і Варнави знайшов він вічний спочинок. Таким був заповіт новопреставленого ієрарха.
Похоронили митрополита Варфоломія на його малій батьківщині: на кладовищі Городного, біля каплиці апостолів Варфоломія і Варнави знайшов він вічний спочинок. Таким був заповіт новопреставленого ієрарха.

 У вже згаданій книзі «Село Городно» можна прочитати про те, що питання будівництва нового сільського храму поставало ще на початку ХХ століття. Тоді сільська громада звернулася до місцевого поміщика генерал–лейтенанта Олександра Сухомлінова з проханням допомогти у його будівництві. Генерал обіцяв, але далі обіцянок справа не пішла. І ось лише в 2005 році, коли було святкування 260-ліття місцевого храму Святого апостола і євангеліста Луки, знову виникла думка про новобудову. Архієпископ Варфоломій не лише зініціював спорудження храму, а й за свій кошт звів святиню. Хіба хто дав із доброї волі пожертву.

Сюди приїжджають не тільки з багатьох волинських сіл, а й з інших регіонів України, тут молодята — ​діти вихідців із Городного — ​виявляють бажання повінчатись.

У книжці «Село Городно» є спогади вчительки місцевої школи Надії Мужилко, яка колись вчила архієпископа Варфоломія — ​тоді Віктора Ващука, з нагоди його 50-річчя. Пані Надія розповіла, що майбутній владика, коли у дев’ятий клас пішов навчатися вже в сусіднє село, подарував рідній школі портрети Тараса Шевченка і Лесі Українки, випалені на дереві. І це, мовляв, можна розцінювати як перший крок до того великого меценатства, яке він здійснював. Нині у центрі Городного — ​храм Олександра Невського, територія якого гарно облаштована, споруди жіночого монастиря, зокрема ошатне приміщення, де знаходяться келії, дерев’яна (уже суто монастирська) церква. Є в цьому комплексі і недільна школа для городненських дітей. Як кажуть люди про свого земляка, він вкладав у рідне село всю свою душу. Адже тут народився, звідси пішов у життя, тут поховані його батьки.

У Городному можна почути таку історію. Колись, як владика Варфоломій був ще студентом духовної семінарії, то почув від одного старця пророцтво, що його рідне село стане великим, тут буде духовний центр. Це було сказано в роки гоніння, коли храми повсюди закривали. А тепер у цьому селі вже три церкви — ​Святого апостола Луки, Благовірного князя Олександра Невського, на новому кладовищі є церква Святих апостолів Варфоломія і Варнави, а на старому — ​ще й каплиця Іверської ікони Божої Матері. Сюди приїжджають не тільки з багатьох волинських сіл, а й з інших регіонів України, тут молодята — ​діти вихідців із Городного — ​виявляють бажання повінчатись.

А може, колись (так хочеться принаймні поміркувати) завдяки тому, що збудеться пророцтво старця і Городне стане великим духовним центром, сюди потягнуться паломники. Адже і сьогодні дехто називає це село маленьким або другим Почаєвом.