Курси НБУ $ 39.79 € 42.38
«Пишу твори. Пишіть в «лічку»… Що болить журналістці з Волині?

«Я написала відмову від української школи. У дітей має бути дитинство, а в усієї сім’ї – здорова психіка».

Фото із сайту 24tv.ua.

«Пишу твори. Пишіть в «лічку»… Що болить журналістці з Волині?

Лише кілька десятків років тому, щоб щось продати чи купити, знайти загублене, ба навіть нову дружину (чи чоловіка), світ користувався рекламними дошками. Люди в кілька шарів заклеювали паперовими оголошеннями електроопори, паркани, автобусні зупинки, двері під’їздів і, здавалося, будуть вічними наповнені свіжою рекламною інформацією газети, радіо, телебачення

Усе докорінно змінилося, коли інтернет став суспільним надбанням, а соціальні мережі – безкінечними екранами-стрічками. Чималий відсоток їхньої площі щодня відводиться рекламі.

«Друкуватися» в групах зазвичай можна задарма, як і водночас почерпати з того бездонного інформаційного потоку масу потрібного й мимохіть забити собі голову недолугими відомостями. Вона ж бо, та інформація, різна вперемішку, але однаково магічно притягує очі від покоління, яке ще до пуття не вміє читати, до людей поважних літ.

Зазвичай рекламою не цікавлюся, та недавно в котрійсь із груп  натрапили на очі  чотири слова: «Пишу твори. Пишіть в «лічку». Здавалося, не було нічого нового в такій діловій пропозиції, бо оголошення на кшталт «Виконую домашні завдання, пишу реферати, дипломні роботи (і твори)» в Україні побутують не відучора. Зрозуміло, що фахівці (і не фахівці) намагаються заробити на життя, як можуть, уміють, врешті, як вдасться, але все ж ця послуга бачиться мені ведмежою.

Як на мене, від неї віддає неповагою до рідної української мови й відвертою брехнею. Батьки, котрі чужим розумом і руками допомагають своїм чадам здобути хороші оцінки (хочеться думати, що таких є небагато), чомусь закривають на те очі. І хіба не знецінінюються старання учителів навчити своїх учнів грамоти, відкрити для них захоплюючий світ чтива на уроках української літератури?

Будучи за кордоном, чи не щодня маю нагоду споглядати проблеми українських переселенців,  у яких є діти дошкільного й шкільного віку. З дошкільнятами простіше: вдома батьки говорять з ними своєю мовою (написати «українською» було б неправдою, бо відсоток земляків, які в час війни з росією шанують Україну рідним словом, дуже малий), а в дитсадку малеча дуже швидко освоює розмовну іноземну. Важче школярам.

«Наші діти в данських школах вчать переважно лише мову. Якщо нам не продовжать віз, їм буде дуже важко наздогнати пропущене. Раджу все-таки вчитись в українській школі чи займатися з репетитором», «Я написала відмову від української школи. Двоє синів, змусити їх щось зробити – нереально. Будемо вирішувати проблеми, коли вони виникнуть. У дітей має бути дитинство, а в усієї сім’ї –  здорова психіка», «Ми онлайн вчимо тільки укрмову та літературу (оплачуємо окремо) і здаємо в укршколі кожні півроку контрольні за півріччя»,  «Ми з сином вирішили не кидати українську школу. І завжди є можливість навчатись з будь-якої точки світу. Ми не знаємо, що з нами буде завтра й куди доведеться їхати далі, а з онлайн-школою я спокійна. Важко. Так. Але воно того варте!» – ось такі й сотні схожих мудрих і не дуже коментарів можна прочитати в соціальних мережах у відповідь на запитання про те, що робити з рідною школою: вчитися онлайн чи наверстувати знання в Україні  після повернення?

Звісно, кожен вибір – це справа індивідуальна, а ще у великій мірі – діло честі, бо дуже хочеться, щоб якнайбільше юних співвітчизників повернулися в Україну.

До слова, оголошенням «Пишу твори, пишіть в «лічку» теж було опубліковано в одній із україномовних груп у Копенгагені, проте користуватися ним не варто: ріже вухо осоружним москальським ота «лічка». То такий буде й твір!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ, редакторка відділу інформації газети «Волинь».

Читайте також: На Волині 16-річного підлітка засудили за умисне вбивство.

Telegram Channel