Курси НБУ $ 39.79 € 42.38
«В нього «одна любов на все життя» – то Україна. І ми на цьому з ним зійшлися».Пам'яті Степана Хмари

Навіть на політичних акціях голодування Роксолона підтримувала свого чоловіка.

Фото з фейсбук-сторінки Роксолани ХМАРИ.

«В нього «одна любов на все життя» – то Україна. І ми на цьому з ним зійшлися».Пам'яті Степана Хмари

Нещодавно наша країна втратила одного з найбільш відданих своїх синів у новітній історії, свого особливого Героя – Степана Хмару. А яким було його особисте життя, які жінки йшли поряд з цим чоловіком?

«Тобі зі мною буде дуже важко… Бо я можу і в тюрму загриміти за свої погляди»

У Степана Хмари було два шлюби. Після того, як у 2000 році померла його перша дружина Галина, він одружився з молодшою на тридцять років Роксоланою, котра працювала його помічницею. У цьому шлюбі народився в 2002-му син Тарас. Від першого шлюбу у нього двоє дітей – син Роман і донька Соломія та п’ятеро онуків – Ярина, Моряна, Софія, Дарина, Катерина. А от при бажанні довідатися щось більше, найперша думка, що на відміну від нинішнього політичного бомонду, у якого й особисте життя – частина піару, Степан Хмара охороняв від сторонніх свою «фортецю». В інтерв’ю, які він давав різним виданням в останні десятиліття, зокрема Gazeta. ua, журналістам, як кажуть, попутно вдавалося дещо розпитати…

Дружину Галину Степан Хмара зустрів в інституті. З приводу цього розповідав: «Я дуже скромний був. Просто підійти до дівчини, щоб обняти, не міг. Та й не ті часи були, що зараз. Ми були сором’язливіші. Галя теж на лікаря вчилася. Я закінчував, а вона була на третьому курсі. Випадково зустрів її в їдальні. Ми стоїмо з товаришем по кімнаті в черзі і перемиваємо кісточки дівчатам. І тут пробігло таке щось симпатичне і кругленьке. Якось так впала в очі, і захотілося познайомитись. Почав збирати інформацію – в якій кімнаті живе, на якому курсі вчиться. Давав знайомим дівчатам завдання: взнай, коли її можна запросити в кіно. Така «агентура» в мене була. Стосунки завжди починалися у нас із кіно.

Бог подарував їм синочка Тараса, коли татові було вже 64.
Бог подарував їм синочка Тараса, коли татові було вже 64.

 Ми кілька разів зустрілися. Гуляли у парку на Погулянці у Львові. Я відверто сказав: «Якщо ти думаєш про щось серйозне, то тобі зі мною буде дуже важко. Бо я можу і в тюрму загриміти за свої погляди – я є націоналіст і я ненавиджу цю систему. Ти не боїшся?» – «Ні. Не боюсь». Зустрілися, може, з десяток разів і одружилися. Син народився, ще коли вона була студенткою.

То було велике щастя. Мені було 28. Дуже переживав. А коли через 4 роки донька народилася, ми з маленьким сином стояли під вікнами пологового будинку в Червонограді. Поруч на дереві було гніздо лелек. Кажу малому:

«Це ж вони біля пологового живуть і носять діток. Я вже знаю, що нам сестричку принесли. Мама зараз через вікно покаже». Тоді чоловіків на пологи не пускали. І це, мабуть, правильно… Народження дитини омолоджує. Не відчуваєш свого віку. Коли діти малі – це казка».

Про те, яким був Степан Хмара, багато говорить ось цей спогад про тяжкий для нього особисто момент у його житті: «Я був під слідством, а дружина потрапила в лікарню із серцем. Донька ще в школу не ходила, а син – у молодших класах учився. Для мене було тоді, мабуть, найтяжче питання: що буде з дітьми? Страшно стає, коли діти самі залишаються. Як сьогодні пам’ятаю: сиджу в камері і думаю, чи можу я пожертвувати своїми найвищими ідейними принципами заради порятунку  власних дітей – написати покаяльну, когось видати? Цілу ніч не спав. Зрозумів: я на це не можу піти. Помолився: «Хай їх Бог візьме під свій захист. Бо я не можу шляхом зради їх порятувати».

Сиджу в камері і думаю, чи можу я пожертвувати своїми найвищими ідейними принципами заради  порятунку  власних дітей – написати покаяльну, когось видати? Цілу ніч не спав. Зрозумів: я на це не можу піти.

І це при тому, що слідчий шантажував його: мовляв, не будеш співпрацювати – дітей своїх ніколи не побачиш…

Він справді не бачив їх сім літ і за всю відсидку мав одне побачення на першому році – потім усі скасовували. А стосовно того, чи була його дружина готова до такої довгої розлуки, то, за словами Степана Ільковича, – «довга розлука випробовує і зміцнює почуття»

«Я його дуже любила. Степан означав для мене все»

21 лютого 2024-го у фейсбуці дружина борця за Незалежність України Роксолана Хмара повідомила, що його не стало. Вона писала, як мріяла побачити обличчя коханого після Перемоги над росією. «Не хочу в це повірити. Не хочу це писати. Мій найдорожчий у світі чоловік помер. Усе. Ми всі робили все, що могли, і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну й українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона воскресне!» – йдеться в дописі.

Про останні дні свого чоловіка Роксолана розповіла в інтерв’ю виданню wz. lviv.ua. Коли мова зайшла про те, що Степан Ількович знав про свою страшну хворобу і, як колишній лікар, розумів її наслідки, тож, «можливо, у нього в ці складні дні було до вас якесь прощальне прохання, настанова?», дружина сказала: «Ми про це не говорили. Ми вірили до останнього, що він ще житиме…Головним сенсом у житті Степана була Україна. Він дуже хотів побачити її вільною від ворога. Казав мені: «Ну, хоча би краєм ока… Хоча би повернуло на ту сторону, щоб я бачив, що буде з Україною. Бо поки що важко зрозуміти…Казав мені, що ми живемо у дуже цікавий час. Що 2024 рік буде визначальним для України. Ніколи не сумнівався у нашій Перемозі, але при цьому дуже хотів упевнитися, що ми вже на тому шляху…».

А ось слова дружини з приводу того, ким був для неї чоловік: «Я його дуже любила. Степан означав для мене все. Був для мене Героєм, був моєю Україною…Степан був дуже складним чоловіком. З ним важко жилося. Це було поле бою, а не життя! Але при цьому він був неймовірним. Я знала, що в нього «одна любов на все життя» – то Україна. І ми на цьому з ним зійшлися – на Україні. Він був відданий Україні і вдома, і на вулиці – всюди.

Цілодобово слухав новини по телевізору, радіо, дивився ютюб-канали, читав фейсбук, слухав Юрія Бутусова, політологів. Про Україну він весь час говорив з нашим Тарасом. Переривався лише на їжу…».

І вже зовсім про «домашнє»: «Степан любив мити посуд. Це приносило йому задоволення. Був дуже точним. Якщо клав хустинку у ліву кишеню, то казав, що ніколи її не знайде у правій… А я – стихійна людина. Дуже емоційна.

Не надаю пунктуальності такого, як він, значення. Тому мені було важко, бо мусила пристосовуватися до тієї його точності. Його любов до України, відданість їй, його емоційність, яку дуже любила, перевершила все. Страшенно поважала його як людину, як політика. Він був моїм великим другом. Я знала, що він ніколи нікого не кинув би у біді».

Ще Степан Хмара «дуже любив мистецтво. Шанував талановиту акторку Ларису Кадирову. Захоплювався, коли співала Ольга Богомолець. Ми з ним ходили на її концерт – це було таке щастя! Але в останні роки до театру, на концерти ми не вибиралися. Бо – Україна у небезпеці!»

На жаль, 86-річний Степан Ількович не дочекався виходу своїх мемуарів: «Він їх написав, і це дуже велике щастя. Ми боролися за кожен день його життя, щоб він дописав свою книгу. Хотіли її презентувати. 18 лютого, день перед тим, як він став без свідомості, перебував у реанімації, я собі казала: «Боже, він нормально себе почуває, ми ще встигнемо презентувати книжку. Може, ще встигнемо його день народження у жовтні відсвяткувати…». Так собі йшла з лікарні і мріяла. Попри свою хворобу, Степан був дуже сильним, перемагав свій біль. Змушував себе їсти, тримав себе у формі. І я вірила, що він переможе. Ця хвороба не перемогла його! Щось інше трапилося, якесь ускладнення. Ми дотепер не знаємо, лікарі ще не сказали, що саме сталося…».

І насамкінець – таке зізнання: «Я ще навіть до кінця не усвідомила, з ким жила! Це був державний діяч, людина надзвичайної сили волі, легенда України…»

…Фейсбук зберіг повідомлення, датоване 19 серпня 2022 року. Степан Хмара писав своїй Роксолані в день її народження: «Вітаю тебе, моя дорога! Став дивитися фото, а у нас з тобою, як не суд, то ще якась революція. Інших світлин немає. Отож, здоров’я тобі і ласки Бога, щоб Господь дозволив нам разом відсвяткувати нашу Перемогу, десь біля моря в Криму! Отакі будуть мої головні побажання, а решту я тобі вдома на вушко 
скажу».

Марина ЛУГОВА.

Telegram Channel