Прочитав за 20 березня розповідь жінки з Горохівського району про стосунки із свекрухою “Силою не будеш милою” і вирішив вилити свій біль...
Прочитав за 20 березня розповідь жінки з Горохівського району про стосунки із свекрухою “Силою не будеш милою” і вирішив вилити свій біль... За професією я вчитель-мовник. Мені зараз 62 роки. Коли мав 26 років, то приїхав в одне із сіл Волині на роботу. Тут зустрів свою майбутню дружину Олю. Вона збиралась виходити за іншого хлопця. Але я добився, що стала ця дівчина моєю нареченою. З усього було видно, що моя мати не злюбила її. Я на це не дуже зважав, бо ще й раніше так було: з якою б дівчиною я не зустрічався, то матері ніхто не подобався. Через два роки у нас народився син. Ми жили окремо від батьків, навіть в іншому районі області. Я любив свою Олю. А моя мати, при кожній нагоді, як тільки приїжджала до нас, то так і старалась “накапати”: то те вона не так робить, то інше. І дійшло до того, що я вже й сам почав чіплятись до Олі (ніби мене хтось підмінив). Я міг прийти додому і пізно ввечері, і посеред ночі. Моя дружина мовчала і плакала. Таке моє вільне життя тягнулось не рік і не два. Мені почало здаватись, що Оля має іншого. Дійшло до того, що я почав простягати до неї руки. Мабуть, через це син зі мною мало спілкувався. Одного разу, коли приїхала моя мати, Оля розповіла про наші сімейні “пригоди”. Мати на те сказала їй: мовляв, якщо тобі не подобається таке життя, то розлучись (“Він собі ще знайде, а кому ти потрібна?). Одне слово, я довів Олю до того, що в нас розпадалась сім’я. Та мені стало шкода сина і Олю, і я не пішов із дому. Та моя мати і сестри насідали на мене, щоб я залишив сім’ю. Сестра знайшла вже мені іншу жінку. І, врешті-решт, я покинув сина, якому було 14 років... Я відразу ж одружився, у мене народився син. Але життя моє стало сірим. Я пішов із своєї першої сім’ї, але перед моїми очима завжди був мій син Ігор і Оля. Я не переставав думати про них. Мені так хотілось бути з ними. А Ігор не бажав зі мною зустрічатись. До речі, Оля моя вийшла заміж за того хлопця, від якого я її у свій час відбив (він ще був неодружений). У них народилась дочка. Другий чоловік Олі став хорошим батьком моєму синові. Син мій здобув вищу освіту, має сім’ю, двоє діток. Тобто, в мене є двоє онуків, але для них я чужий. Якось я наважився поговорити з Ігорем. Він мені сказав: “Ти мені не батько. Ти ніколи не цікавився мною, ображав матір. А чужий чоловік дав мені батьківську любов і ласку, якої позбавив рідний батько”. Син нагадав, як я пішов із сім’ї, коли йому було 14 літ, — тоді він закінчував дев’ятий клас. Довго я ще був під враженням почутого: “Ти був так потрібний мені! А ти спокійно пішов і женився на другій жінці. Я відчував себе приниженим, не таким, як інші. Ми з матір’ю ледь зводили кінці з кінцями. Мені було боляче думати, що мене покинув батько”. ... І ось я поїду до сестер — бачу, як вони тішаться внуками. А що я? Колись послухав їх і матір і сам себе зробив нещасним. Зараз маю хворого сина, який ніколи не зможе подарувати мені внуків. І я нікому не потрібний. А якби колись не покинув свого Ігоря, то в мене було б тепер інше життя. Ось і захотілось розповісти свою життєву історію,— може, комусь з чоловіків вона допоможе виправити помилку. Шановні чоловіки, не робіть дітей сиротами при живому батькові. Може, ще комусь не пізно вернутись до сім’ї — зробіть це. Дружина вам простить. Бо перша дружина — від Бога, і вона вас любить. Все одно настане час і ви захочете вернути минуле. Але, як кажуть, буде каяття, та не буде вороття. Мені соромно називати своє ім’я, вказувати адресу, тому підпишусь ініціалами. К.С.
