ШЛЮБ НЕ ВДАВСЯ — ХТО ВИНЕН?

У листах, які надходять від самотніх людей і в яких звучить оте сокровення “Так хочеться бути у парі”, бачиш, що в багатьох це вже не “перша спроба” влаштувати своє особисте життя. Була сім’я, був Він і Вона — одні-єдині, як здавалось в день весілля. Та в когось з плином літ, а в іншого і буквально через пару місяців подружнього життя настало розчарування. Шлюб зайшов в тупик, з якого, як здається, тільки один вихід — розлучення. А звідси і така статистика: торік за дев’ять місяців в Луцьку було зареєстровано 1289 шлюбів, а 603 пари розлучились; в цьому році шлюбів вже було 1071, а 556 сімей розпалось. Хтось вважає, що ця статистика не відображає реальної картини, бо ж розлучаються пари з різним, як кажуть, стажем. Але як би там не було, міцними сьогоднішні сім’ї аж ніяк не назвеш. Про причини розлучень я розмовляла із заступником голови Луцького міськрайонного суду Людмилою ВеремЧук.

— Людмило Миколаївно, як, на Вашу думку, багато сьогодні розпадається сімей?
— Я б сказала, що аж занадто багато. Мені зустрічалась інформація, що в деяких регіонах України більше розлучень, ніж укладається шлюбів. Раніше, до речі, ми не розглядали справ, якщо в подружжя не було ніяких спірних питань з приводу майна, якщо вони бездітні, — такі шлюби розривались у рагсі. З січня нинішнього року, тобто з часу, як вступив в дію новий Сімейний кодекс України, всі розлучення проходять через суд. Тож є можливість побачити реальну картину.
— І хто ініціатор розірвання шлюбу?
— Завжди в більшості були жінки. Вони ініціюють розлучення, якщо в сім’ї неблагополучна обстановка (а за цим дуже багато — чоловік п’є, скандалить, знущається, не утримує сім’ю). Це основна причина, що фігурує при подачі заяви. А ще, буває, що в жінки вже є “хтось інший”, з яким вона бажає зареєструвати шлюб.
— Ось ця названа вами друга причина свідчить про те, що часто в суді лише констатується “смерть” сім’ї, якої, по суті, давно нема.
— І тоді суддя, як правило, вже не дає терміну для примирення, бо й так ясно, що люди стали чужими.
— А в яких випадках цей термін для примирення обов’язковий?
— Якщо одна із сторін не бажає розлучатись. Адже шлюб — це угода двох. При взаємній згоді він зареєстрований і так само із згоди обох його можна розірвати на першому ж судовому засіданні. Але коли одна із сторін вважає, що ще можна зберегти сім’ю, то суд це враховує і надає відстрочку — три місяці, а то й півроку.
— У вашій практиці були випадки, коли ви бачили, що ініціатор розірвання шлюбу поспішає зробити вирішальний крок?
— Дуже часто. Це трапляється в основному в молодих сім’ях. Перший конфлікт, перші матеріальні проблеми чи навіть перші серйозні ревнощі, і жінка несе заяву в суд. У розмові напрошується висновок , що вона хоче продемонструвати перед чоловіком свою незалежність. Мовляв, сама собі раду дам, не боюсь залишитись одна. І часом це обертається для неї сумним наслідком. Бо ж і чоловіки бувають також горді і не хочуть щось доводити. Отож, погоджуються на розірвання шлюбу, в душі, може й, шкодуючи, що ось такий поворот стався в їх долі. І неодноразово, коли слухаєш справу про розірвання другого, а то й третього шлюбу, то такий чоловік згадує свою першу дружину. Мимоволі зізнається, що колись легковажно поставились до сім’ї. А потім було розчарування і в наступних шлюбах. І в судовому засіданні , коли чую, що чоловік розлучається, бо в нього є інша жінка, з якою він хоче зареєструвати шлюб, я напівжартома, напівсерйозно говорю: “Всі жінки однакові, то дивіться, може, перша скибка виявиться найсмачнішою?”.
— Сьогодні від деяких жінок можна почути, що чоловік у сім’ї став ще однією дитиною, про яку треба піклуватися, замість того, щоб мати надійне, міцне плече. Хтось приймає це як належне, а хтось і позбавляється від цієї “дитини”, розриваючи шлюб. Тобто багато чоловіків нині інфантильні. Що ви скажете з цього приводу?
— Тут є і суб’єктивні причини: на жаль, сьогодні в нашому суспільстві багато чоловіків, навіть маючи таку-сяку роботу, не можуть забезпечити сім’ю. А якщо цієї роботи взагалі нема?.. Це призводить честолюбивих від природи чоловіків до депресії. Не знаходячи виходу із ситуації, дехто починає пити, а це ще більш ускладнює стосунки у сім’ї.
— Ось те “починає пити” — свідчення чоловічої слабкості?
— Звичайно. А це, в свою чергу, обертається тим, що жінка в такому випадку перебирає на себе чоловічі, не властиві їй функції,— починає керувати чоловіком. А там, дивись, їй здається, що навіть легше буде жити, коли розлучиться, незважаючи на те, що доведеться самій ростити дітей.
— А як же відносно свого хреста, якого треба нести, яким би важким він не був?
— Ви згадали біблійне... Так, релігія — не прихильниця того, щоб розпадалась сім’я, з чиєї б то ініціативи не було. Коли вже побрались з любові, тоді і бідний чоловік не може стати важкою ношею. І серед багатьох вад жінка віднайде те, чим він їй дорогий. Але тут мені хочеться сказати ще про одну причину, через яку часто сім’ї розпадаються. Це те, що жінки хочуть мати набагато більше свободи, ніж це дозволено, чи точніш загальноприйнято в нашому суспільстві. Дехто своєрідно розуміє рівноправність. Я, звичайно, не виправдовую того, що чоловіки полюбляють після роботи “розслабитись” за чаркою. Але набагато страшніше і згубніше для сім’ї, коли так починають “розслаблятись” і жінки. Якщо взяти до уваги, що “жінка тримає в хаті три кутки”, то неважко уявити, як скоро ця хата завалиться, коли дружина доводить свою рівноправність у барі.
Жінка повинна бути, як кажуть, на висоті. Звичайно, на цю висоту має підняти її чоловік. Але коли жінка хоче більше, ніж може дати їй цей чоловік, то, мабуть, треба було шукати підходящого партнера. А то ж виходила заміж за того, кого Бог послав (а, може, за того, хто трапився, бо вибору не було). Тож на кого нарікати?
— А я не можу забути, як одного разу на судовому засіданні була свідком розлучення вже літньої подружньої пари. Чоловік покидав жінку, знайшовши молодшу. Ще й хизувався цим.
— І таке буває. Хтось сказав, що мудрий чоловік міняє коханок, а дурний — дружин. Я не прихильник ні одного, ні другого. Але згадала ці слова у зв’язку з тим, що треба задуматись, перш як руйнувати сім’ю тільки тому, що зустрілась молодша жінка. Є в нас і інші справи, які доводиться розглядати: я бачила, як вже літній чоловік плакав в судовому засіданні, бо дійшло до поділу майна з молодою дружиною. Вона виселяє його з квартири — з тої, до речі, яку він у свій час відсудив від першої дружини.
— Людмило Миколаївно, вам доводиться відчувати, що люди прийшли в суд замість того,щоб звернутися перш до психолога і спробувати вийти із сімейної кризи?
— Я завжди в судовому засіданні питаю подружжя, яке розлучається, чи ходив чоловік, жінка в церкву? Раджу перед тим, як зважитись на відповідальний крок, поговорити із священиком, зокрема з тим, який вінчав. Тоді пригадається, які сокровенні слова він говорив. Або відкрити Біблію і прочитати, що там написано про сім’ю, про узи, які єднають чоловіка і жінку. На жаль, молоді люди дуже рідко звертаються до цих слів. Коли руйнується сім’я, то, як правило, винні в цьому обоє — і чоловік, і жінка. Хтось розпочав конфлікт, хтось не уступив, і покотилась “снігова куля”, обростаючи образами.
— В останнє десятиліття в основному всі молоді вінчаються. Але чомусь не меншає розлучень...
— Мабуть, тому, що молодь вінчається не за потребою їхньої душі, а заради гарного обряду, який можна зняти на відео і потім милуватись. На жаль, не для всіх ці відеозйомки стають спільною і дорогою реліквією на все життя.
— Велика хвиля розлучень ніби виправдовує в очах суспільства людей, які розривають шлюби. Колись розлучення було “кінцем світу”.
— Так воно й має бути. Я недавно була в Польщі. Ми запитали свого гіда, чи багато в Польщі розлучень? І почули, що дуже і дуже мало. Виявляється, щоб розлучитись, треба одержати дозвіл у ксьондза. А отримати такий дозвіл майже неможливо. Це не означає, що треба тримати людей силою у шлюбі. Але треба, щоб ці люди, перш як одружуватись, добре подумали над своїм рішенням. У Польщі одружуються здебільшого вже зрілі пари. Але одружуються назавжди. А ще гід, до речі, дуже здивувався, коли ми сказали, що в нас в Україні розлучення коштує півтора долара. Заплатив мито — вісім з половиною гривень — і хоч через три місяці розлучайся. Я, пам’ятаю, чула від старших людей, що і на Волині за Польщі треба було хазяйство продати, щоб розірвати шлюб. Польща і Україна — сусідні країни. Поляки — такі ж слов’яни, як і ми. Вони якось знаходять шляхи для зміцнення сім’ї.
А мені пригадались такі слова: “Головний секрет вдалого шлюбу — в нещасті бачити випадковість, а випадковість не сприймати як нещастя”. Якби ж то ми всі керувались таким філософським міркуванням...
Катерина ЗУБЧУК.