Історію романтичного знайомства волинянки Софії Киричук та киянина Василя Філосова і їхнього одруження на четвертий день після зустрічі у наметовому містечку на Хрещатику під час помаранчевої революції знає увесь світ...
“Ще три дні тому я її не знав. А сьогодні не можу прожити без неї і дня”. Волинянка Софія Киричук та киянин Василь Філосов довели, що ці слова можна прочитати не лише у книжках чи почути у кінофільмах. Історію їхнього романтичного знайомства і одруження на четвертий день після зустрічі у наметовому містечку на Хрещатику під час помаранчевої революції знає увесь світ. Писала про них і наша газета. Напередодні Нового року ми вирішили ще раз зателефонувати до молодят...
– І де зараз проходить ваш медовий місяць? – Як де? – здивувалася Софія, яка взяла трубку. – На Майдані! Але уже 5 днів, як Василь поїхав до Луганська, щоб працювати на виборчій дільниці від штабу Ющенка. Телефонує звідти постійно. Каже, що люди чомусь там налаштовані до них дуже агресивно. Але Вася бачить пояснення цій агресії – ці люди дезінформовані. Адже луганчани не бачать ні “5 каналу”, ні “Ери”, навіть новини “1+1” там відключають. Там справді нашим нелегко і я дуже переживаю за Васю. Хоча він мене і заспокоює: каже, що це ж не Ірак, де він півроку тому служив. – Софіє, це реально, що на четвертий день знайомства можна одружитись? – Як бачите – дуже навіть реально (сміється). Людям, які не жили в наметовому містечку, напевне, важко це зрозуміти і сприйняти. А ті, хто там жив, знають – у наметовому містечку вимір часу зовсім відсутній. Дуже скоро людина, яку ти вперше зустрів у житті, стає тобі близькою, здається, ніби знав до того її усе життя. Так було і у нас з Васею. Як я казала раніше, заміж у найближчі п’ять років не збиралась, адже мені тільки дев’ятнадцять. А тепер знаю, що ніколи б не одружилась з хлопцем, який у той час, коли люди вийшли на вулицю, спали в наметах, де температура була мінус п’ять градусів, – десь сидів удома і по телевізору спостерігав за помаранчевою революцією. Тепер друзі нам кажуть, що це був навіть Божий знак – піти тоді на Майдан. Адже, коли після таких обнадійливих екзит-полів Ківалов оголосив попередні результати другого туру, я так довго плакала. До того часу мене абсолютно не цікавила політика. – Який найпам’ятніший подарунок вам подарували на весілля? – Напевне, помаранчеві спальні мішки – вони такі гарні-гарні. А також в’язані шкарпетки – головне, що вони були сухими. Бо на той момент сухих шкарпеток ми вже не мали. І, звичайно ж, золоті обручки від головного редактора газети “Факти” Олександра Швеця. Коли він прочитав, що на вінчання, яке відбувалося прямо в наметовому містечку, обручки ми взяли “напрокат” у знайомих, за свої кошти придбав нам золоті. – А що вам зараз кажуть батьки, адже раніше вони не дуже схвально сприйняли ваше раптове одруження? – Ну, тепер батьки вже заспокоїлись, – посміхається. – Чекають нас на свята у гості. Тато ж, коли про нас написали газети і показали по телебаченню, спеціально приїжджав у наметове містечко подивитись на зятя. Можливо, ми ще перед Новим роком на день-два заїдемо в Люблинець. Але сам Новий рік ми хочемо зустрічати на Майдані – там, де ми вперше зустрілись під час помаранчевої революції. – А ще десь плануєте продовжити ваш медовий місяць? – А нам подобається наш медовий місяць! – Тобто, вважаєте, що дітям і онукам буде про що розповідати? – Хіба не так? – сміється. Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ.
