Дехто з чоловіків не те, що не допомагає ростити дітей, — вони ще й, як можуть, ускладнюють життя колишній дружині...
На проспекті Волі в Луцьку серед багатьох рекламних щитів мою увагу привертає один своєю “некомерційністю”. Він не про те, яка смачна горілка чи зручний мобільний зв’язок, в лаконічному написі — звернення до батьківського обов’язку: чоловік і дружина в однаковій мірі відповідальні за виховання дітей. На перший погляд, йдеться про таку само собою зрозумілу істину, про яку і нагадувати не потрібно. На жаль, це далеко не так. Сотні, тисячі сиріт при живих батьках шукають затишку в інтернатах. А скільки напівсиріт в тих ситуаціях, коли батько не вмер (він живе і здрастує), але після розлучення, позбувшись штампу у паспорті про сімейний стан, “скинув” із себе і батьківські обов’язки. Дехто з чоловіків не те, що не допомагає ростити дітей, — вони ще й, як можуть, ускладнюють життя колишній дружині. Чи то із мстивості (хоч таке почуття, здавалося б, не повинне бути притаманне справжнім чоловікам), чи в силу небажання “поступитися своїми принципами”. Яскравий цьому доказ — лист нашої читачки з Луцька, прізвище якої не називаю з етичних міркувань. “Дуже хотілося б, щоб лист мій в газету, яку постійно читаю, був радісним. Але життя у мене надзвичайно трудне,— пише пані Ніна.— Люди добрі, благаю, допоможіть вийти із скрутної ситуації (я уже мала змогу переконатись, яку важливу роль відіграє втручання газети у вирішення тих чи інших проблем)...” А суть “надзвичайно трудного життя” в тому, що авторка листа розлучилась із чоловіком, не витримавши його кулаків і погроз з ножем. Вже шість років живе вона з дочкою. Але й досі страждає від свого тепер уже колишнього чоловіка. Справа в тому, що він, хоч і пішов до іншої жінки, з квартири не виписався. Отож, доводиться і за нього платити. Хотіла б пані Ніна субсидію оформити, та все впирається у ту ж чоловікову прописку. Вже й на суд подавала, щоб позбавити його права на житло. Але з цього нічого не вийшло. Чоловік з’явився на засідання і тільки посміявся з цієї затії. Йому байдуже, що, як пише пані Ніна, колишній дружині з хворою дочкою доводиться страждати. Оскільки ситуація, викладена в листі, непоодинока, я зустрілась з юристом реабілітаційного жіночого центру “Софія”, що діє в Луцьку при обласній громадській організації “Волинські перспективи”, Іриною Міщук і задала декілька запитань з приводу “гордієвих вузлів”, які доводиться розв’язувати жінкам після розлучення. З приводу листа нашої читачки, з яким я познайомила пані Ірину, вона сказала: — Звичайно, найкраще було б, коли б ця жінка прийшла до мене — можна було б детальніше довідатись про обставини і дати конкретну пораду. Наразі можна зробити такий висновок: якщо в суді не позбавили чоловіка права на житло, то ця квартира приватизована. Чоловік має право власності на якусь частку житла і не може бути безпідставно її позбавлений. Якщо ж квартира державна, то проблем не повинно виникати. На підставі Житлового кодексу України виписати з квартири можна людину, якщо вона не проживає в ній півроку і втратила право на проживання. Повертаючись до того варіанту, що квартира приватизована, скажу: в такій ситуації чоловік після розлучення міг би добровільно виписатись, і тоді жінка без проблем оформила б субсидію. З цього приводу поясню: реєстрація (прописка) і право власності — це зовсім різні речі. Людина може бути не прописана, але вона залишається у свідоцтві на право власності. Все можна вирішити при бажанні допомогти колишній дружині, якій важко звести кінці з кінцями. — Тобто ви вже говорите не про юридичний аспект, а про моральний. І він мав би бути головним. Адже донедавна двоє людей були близькими, рідними, то звідки ж така непримирима ворожнеча. Ви, як юрист, з власного досвіду, очевидно, знаєте добре цю ворожнечу. — Звичайно. Хоч і доводиться чути від чоловіків, що вони, коли закохаються, то підуть до іншої жінки, взявши пару шкарпеток та сорочок... Одне слово, будуть благородні по відношенню до своєї колишньої дружини та дітей. На жаль, з практики можу пригадати прояв цього благородства, як виняток. Недавно я допомагала оформляти документи на трикімнатну квартиру, яку чоловік після розлучення залишив дружині і дітям. Він зробив так, що тепер вже не має ніякого відношення до цього житла. В таких людей і після розірвання шлюбу залишаться нормальні стосунки — вони зможуть зустрічатись, спілкуватись... На жаль, частіше буває зовсім по-іншому. До мене якось звернулась за консультацією жінка, яка, як і авторка листа, після розлучення залишилась з дітьми в квартирі, з якої так і не виписався чоловік. І так само у неї були проблеми з оформленням субсидії — платити сповна вона не могла, оскільки треба було за щось годувати дітей. Ми пробували, перш за все, через суд добитись рішення про втрату цим чоловіком права користування житлом. Простіше кажучи, щоб його виписати з квартири. Суд в такому позові відмовив, оскільки квартира кооперативна, і особовий рахунок відкритий на чоловіка. Шукаючи все-таки вихід із ситуації, ми через суд встановили порядок користування житлом: чоловікові було виділено одну кімнату, дружині і дітям — дві кімнати. Після цього жінці вже простіше було, маючи окремий особовий рахунок, оформити субсидію. До речі, після такого поділу чоловік, врешті-решт, виписався. Але помучив дружину впродовж п’яти літ добряче. А буквально недавно до мене приходила жінка, яка живе в приватному будинку. Тут ситуація дуже цікава: подружжя побудувало хату, але документи на неї не оформило. Тобто ніхто не заглядав у завтрашній день. А той день виявився не таким уже й безхмарним. Чоловік і дружина розлучились. Через три роки, як це буває, помирились. Дружина з дітьми вернулась у хату, де жила раніше, прописалась. Але фактично, це вже був громадянський шлюб. І коли знову дійшло до конфліктів з чоловіком, який п’є і знущається з неї та дітей, то жінка залишилась, можна сказати, на вулиці. Бо фактично не має права на житло. Тепер через суд, з допомогою свідків, потрібно доводити, що і вона будувала цю хату. — Коли вам доводиться вирішувати такі матеріальні стосунки між подружжям, то ви, мабуть, приходите до висновку: добре, що запроваджено шлюбний контракт... — І добре було б, якби молоді пари укладали шлюбний контракт. На жаль, в силу нашого менталітету, він сприймається більшістю, як недовіра, як прояв якогось розрахунку у шлюбі. Стикаючись з різними життєвими ситуаціями, можу з певністю сказати: звичайно ж, треба завжди дивитись в майбутнє і не ігнорувати шлюбним контрактом, в якому є нагода обговорити всі основні моменти. Зокрема, щодо житла, майна, яке придбане до шлюбу чи за роки подружнього життя. Тоді менше траплятиметься тих самих “гордієвих вузлів”. Тим більш, коли двоє людей, одружуючись, укладають шлюбний контракт, то вони тверезо оцінюють ситуацію. Після розлучення — вже не до об’єктивності, тоді найчастіше верх беруть не найкращі емоції. За кордоном матеріальні питання вирішуються цивілізовано і просто — згідно із шлюбним контрактом, який став звичним. Подружжя, яке розлучилось, вже може й не зустрічатись — за них все вирішують їхні адвокати. І тоді самим “героям” сімейної драми не доводиться вислуховувати одне від одного купу звинувачень й образ: треба визнати, що видовище, коли в суді розлучається подружжя, а тим більш, коли доходить до поділу “ложок і виделок”, не з приємних. Катерина ЗУБЧУК.
