Сім кіл замороженого пекла

Хоча пекло вважається найгарячішим місцем (етимологія слова вказує на те: «пече»), проте у справжньому, тільки замороженому пеклі опинились працівники Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського разом зі своїми безцінними експонатами, комп’ютерною технікою та кімнатними рослинами.

Ну хіба це мислимо: з дня на день ось уже протягом кількох тижнів працювати–замерзати в рукавицях, верхньому одязі, в головних уборах при чотирьох градусах тепла! Не допомагає ні заклеювання нещільних дерев’яних вікон, ні поліетиленова плівка на шибках. Це в робочих кабінетах та у сховищах. У залах ще холодніше. А в музеї ж експонуються цінні документи, художні тканини, живописні полотна! Та, зрештою, тут же перебувають люди: працівники і відвідувачі!

Де ви, українські меценати, благодійники-патріоти?!

Під час останньої екскурсії дуже зацікавлена група педагогів–істориків з Рівного була вражена не лише не відомою їм досі експозицією та ерудованістю екскурсовода — завідувача музею Віталія Кушніра, а й умовами, в яких змушений працювати колектив закладу.

Обійшовши (а насправді — неодноразово об’їхавши) не сім кіл пекла, а значно більше: Локачі, Луцьк, Володимир–Волинський, здійснивши десятки дзвінків у різні інстанції з приводу підключення опалення в музеї, наш завідувач теж був неабияк вражений байдужістю та цинізмом чиновників–бюрократів у теплих кабінетах. Така правда: ситий голодному не товариш. А це промерзання людей не проходить даремно: застуджуємося, хворіємо, змушені брати лікарняні бюлетні.

Кому ж на користь такий стан речей? Адже протягом кількох останніх тижнів відвідувачі намагаються скоріше вийти з приміщення музею надвір, де значно тепліше. Тому не вдалося провести у День української писемності та мови захід, присвячений 145–й річниці від дня народження Богдана Лепкого — відомого літературознавця, поета, прозаїка, громадсько–культурного діяча, просвітянина, великого приятеля В’ячеслава Липинського?! Не могли піддавати небезпеці здоров’я школярів — наших постійних відвідувачів!

Цікаво, кому вигідна бюрократична тяганина з численними дозволами, погодженнями, збирання договорів, фінансових рахунків з «мокрими» печатками та дивними помилками у документації («ЄДРПОУ 2225246 Волинського краєзнавчого музею» та «ЄДРПОУ 2225245 Краєзнавчого музею Волинського»), оббивання порогів різних інстанцій завідувачем музею Віталієм Кушніром, який передусім є науковим працівником, одним із перших дослідників життєпису видатного державника, ініціатором створення єдиного у світі музею великого українця? Можна, звичайно, безконечно цитувати Липинського, у пам’ятні дні класти квіти до підніжжя напівзруйнованого пам’ятника — і пальцем не поворухнути для збереження безцінного надбання у фондах. Не робить честі нікому прогнила і провалена підлога у вестибюлі, яку від конференції до конференції обіцяють замінити. Грибок «доїдає» стіни підвального приміщення і вже «опановує» перший поверх, де експозиційні зали. А ті ж, хто проводив тут ремонтно–реставраційні роботи, були удостоєні всіляких відзнак за таку «якість». Неутеплене горище без підлоги та неякісна покрівля збирають у дощ на поліетиленову плівку повні відра води, котра протікає на стелю експозиційних залів.

А хто відповість за втрату здоров’я людей, які доклали чимало зусиль для розбудови музею і яким не байдужий цей заклад? І коли, зрештою, будуть виконані задекларовані обіцянки стосовно впорядкування місця останнього спочинку видатного державного діяча?

І ще: чи знайдеться фінансова структура, будівельна, громадська організація, політична партія чи окрема заможна людина, яка погодиться взяти під своє крило наш периферійний, але вже досить відомий і такий потрібний для зміцнення національного хребта і духу музей? Де ви, українські меценати, благодійники-патріоти?!  

Наталя ГАТАЛЬСЬКА, провідний науковий співробітник Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського