«Передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай утікає з України…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.06 € 33.81
«Передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай утікає з України…»

Цим листівкам уже понад 100 літ, а від них і досі віє людяністю та добрими спогадами.

Волинь-нова

«Передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай утікає з України…»

Як про трагічну долю розповіла різдвяна листівка

У 2013 році до Володимир–Волинського історичного музею завітав відомий у місті педагог і краєзнавець світлої пам’яті Павло Смикалюк (1945–2015 рр.) і приніс
14 поштівок. Павло Григорович урятував ці речі, бо сусід мав намір викинути їх на смітник. Усі листівки датуються ще початком ХХ століття — ​їм понад 100 літ. На багатьох із них згадується прізвище Миколи Звойницького. Ким же був цей чоловік?

Спогадами поділилася племінниця знаменитого археолога Олександра Цинкаловського Наталія Грабарчук. За її словами, Микола Звойницький був великим патріотом України. Такої щирої, порядної, доброї людини вже не зустріти у наш меркантильний час. Пан Звойницький був справжнім інтелігентом, талановитим чоловіком, готовим завжди прийти на допомогу. Він був здібним учителем, мав дар від Бога. Брав активну участь у постановці п’єс при володимирській «Просвіті» в 1920–1940–х роках, грав комедійні ролі, зокрема Стецька у «Наталці Полтавці». «Пригадую, — ​розповідає Наталія Назарівна, — ​як мене, восьмилітню дівчинку, тато привів за руку до «Просвіти», котра розташовувалась на Ковельській вулиці. Це було в роки німецької окупації, важка матеріальна скрута. Приміщення «Просвіти» не опалювалося. Однак ми, діти, цього не помічали. Ми були в захопленні від того, що могли виявити свої таланти в аматорському гуртку художньої самодіяльності. Наші виступи при­урочувалися релігійним святам, ювілейним датам, нашим батькам і  заходам, які проводилися при міській управі».

Пан Звойницький бував у Німеччині, де переймав педагогічний досвід. Володимирські діти любили доброго, мудрого вчителя.

Микола Звойницький був активним учасником просвітянського руху Володимира. Високий, худорлявий, інтелігентність ніби була написана на його обличчі. Пан Звойницький бував у Німеччині, де переймав педагогічний досвід. Володимирські діти любили доброго, мудрого вчителя. У
1944 році, коли радянська влада вдруге прийшла на Волинь, розпочалися репресії. Люди боялися навіть вітатися з колишніми знайомими. Жорстока машина сталінського режиму зачепила і Миколу Звойницького. Його відправили до Харківської пересильної в’язниці. Разом із ним там сидів багаторічний політв’язень з Лудина Степан Куцай, автор книг «Німеччина очима остарбайтера» і
«3688 діб у сталінсько–беріївських таборах». Звойницький, уже літній чоловік, помирав у нього на руках, його останні слова: «Юначе! Якщо Бог збереже вас і ви повернетеся на Волинь, то передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай утікає з України…»

Донька вчителя Галина переїхала до Києва, рятуючи своє життя.

Я оглядаю поштівки, уявляю, як колись їх торкалися руки мудрого вчителя.

Одна з них — ​від 12 квітня
1922 ро­­­­ку, адресат іменується високошанованим паном, управителем української міської школи у Володимирі. На іншій, датованій 20 грудня 1914–го, зображено гарну дівчину з гілкою ялини в руках.

А ось новорічна картка, на якій намальовано святого Миколая, котрий везе подарунки дітям (на штемпелі напис ще царської пошти — ​Володимир–Волинський, 31.12.1910 р.). У вітальному тексті згадуються Іван, Кастилія, Маня Зарембінські. Можливо, вони були друзями учителя Звойницького.

На інших листівках — ​часів Російської імперії, Другої Речі Посполитої — ​зображено колядників, сценки з українського народного та дворянського життя, є й великодні вітанки. На картках згадуються володимирські вулиці — ​Мала Броварна, Садова — ​там мешкав Микола Модестович. Від цих раритетів віє духом старовини, відчувається аура людяності, високої моральності, які були властиві їх колишньому власнику — ​вчителеві Миколі Звойницькому, котрий залишив добру згадку про себе у серцях людей, що його знали.

P. S. Якщо й у вас є давні речі, по­­­­­­­­­­в’язані з історією Володимира–Волинського й Володимирщини, і вони вам не потрібні — не викидайт їх у смітник, а принесіть до музею.

Богдан ЯНОВИЧ,
науковий співробітник Володимир–Волинського історичного музею

 

Цим листівкам уже понад 100 літ, а від них і досі віє людяністю та добрими спогадами.
Цим листівкам уже понад 100 літ, а від них і досі віє людяністю та добрими спогадами.