Монахиня з Індії: «І тоді Бог сказав мені: «Я тебе послав в Україну, щоб ти зцілювала людей…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.17 € 33.35
Монахиня з Індії: «І тоді Бог сказав мені: «Я тебе послав в Україну, щоб ти зцілювала людей…»

Її слово потрапляє в серце і змушує кожного задуматися.

Волинь-нова

Монахиня з Індії: «І тоді Бог сказав мені: «Я тебе послав в Україну, щоб ти зцілювала людей…»

У селі Павшино на Закарпатті діє монастир із трохи незвичною для нас назвою — ​Святого Йосифа Згромадження де Сен–Марк, настоятелькою якого є Ліджі Пайяпілі. Тут несуть людям Слово Боже і допомагають немічним

«Вона має зв’язок із небом»…

Про незвичайну долю монахині з далекої Індії, яку Боже провидіння привело в Україну, про її дар дізналася не лише з інтернету, а й від людей, які безпосередньо зустрічалися із сестрою Ліджі. Коли вона в одному з львівських храмів читала молитви за зцілення, там був присутнім настоятель церкви Святого Йосафата в Червонограді Львівської області отець Михайло Нискогуз.

— Якщо людина налаштована на духовну хвилю, то сила віри сестри Ліджі просто пронизує усе єство. З її очей струменять добро і любов. Відчуваєш, що вона має незримий зв’язок із небом, — ​розповів отець Михайло.

За його словами, є чимало свідчень про духовне та фізичне зцілення після зустрічі з цією незвичайною жінкою. Є випадки, коли немічні вставали з інвалідних візків і, хоча поволі, з паличкою, але ходили самостійно…

— Сестра Ліджі завжди наголошує, ​що не вона зцілює, а Господь, — ​продовжив отець Михайло. — Кожен повинен мати віру в те, що для Бога нема нічого неможливого. Спаситель хоче, щоб усі були здорові, в першу чергу — ​духовно.

Сила віри сестри Ліджі просто пронизує усе єство. З її очей струменять добро і любов.

Ще одна мешканка Червонограда — ​лікар Ірина Гайова, котра мала щасливу нагоду зустрітися із сестрою Ліджі в селі Павшино, — розповіла, що кожному, хто приїжджає, цілителька приділяє увагу. Уважно вислухає. А тоді кладе руку на голову, молиться… І чує та дізнається більше, ніж ти їй розповів.

— Після зустрічі з сестрою Ліджі змінилося моє ставлення до життя. Я зрозуміла: буде так, як хоче Бог, — ​поділилася сокровенним пані Ірина. — ​Коли тобі важко, то твого тягаря в тебе ніхто не забере — ​кожен сам мусить це пережити. Але в такі моменти ти відчуваєш плече Ісуса.

Влітку територія монастиря, де проживає сестра, вся в квітах — такий собі маленький райський куточок на землі. Там є ще будинок для самотніх людей поважного віку, якими монахині опікуються, лікують їх.

Сестра Ліджі час від часу подорожує Україною. Ось і минулоріч на Покрову вона побувала в червоноградському храмі Святого Йосафата, зустрілася з парафіянами, провела реколекційні бесіди, взяла участь у службі Божій. Мешканці та гості шахтарського міста мали нагоду отримати благословення та духовні настанови від сестри Ліджі. «Вірте — ​і буде вам дано!» — ​натхненно закликає усіх монахиня з Індії.

 

«Чому ти засудила цей народ і бачила в ньому тільки погане?»

Ліджі Пайяпілі народилася в індійській сім’ї католиків. У 2000 році вона приїхала в Київ розбудовувати монашу спільноту, не знаючи української мови, вперше потрапивши за кордон. Що привело її в Україну?

За прикладом старшої сестри, Ліджі п’ятнадцятилітньою пішла в монастир. Через шість років склала вічні обіти, зрозумівши: її життя — ​служіння Богу. Тоді ж генеральна настоятелька, котра прибула з Франції, повідомила, що потрібно буде їхати в Україну. Цю місію довірили Ліджі.

Перше враження — ​велике розчарування: її не сприймають, у церквах мало молоді. Зібралася з силами й почала вчити українську абетку. Але всередині все протестувало, тому вирішила, що пробуде не більше п’яти років. Однак, напевно, Бог мав інші плани…

— Ісус спочатку зцілює душу, а потім — ​тіло. Після молитви ставлю знак хреста, бо вірю: хто його носить, той спасенний, — ​каже сестра Ліджі.

Ліджі серйозно захворіла на туберкульоз кісток. Лікарі були безсилі. Дівчині виповнилося всього 27 літ. Коли її запитали про «останнє бажання», попросила, щоб поховали в Індії, бо там кладовища розташовані довкола церков і щонеділі після служби священик із вірянами йде до могил молитися.

В Індії підтвердили діагноз «туберкульоз кісток». Вдома рік просто лежала: не було ні гірше, ні краще. Ніхто не міг пояснити, чому не одужую і не вмираю, — ​розповіла монахиня в інтерв’ю журналу «Християнський світ». — ​На третій місяць якось почула: «Чому ти засудила український нарід? Чому ти бачила тільки погане? Це теж мої діти… Я тебе послав в Україну, щоб була з ними, а ти не захотіла. Тому поверну тебе назад…»

 

«Промовляйте «Отче наш» 40 разів»

— Під час поступового одужання в Індії я вісім місяців фактично перебувала в каплиці з молитвою — ​мій духовний шлях був довгим. Якось мені запала в душу одна молитва, яка ніби сама промовляла до мене чи в мені. Її я читаю над людьми, які просять зцілення. Тексту не можу передати, але завжди на початку прошу в Бога прощення за гріхи людини, яка страждає. Бо Ісус спочатку зцілює душу, а потім — ​тіло. Після молитви ставлю знак хреста, бо вірю: хто його носить, той спасенний, — ​каже сестра Ліджі.

Коли вона повернулася до Києва, то цілий рік молилася, щоб Бог вказав шлях, де Він хоче її бачити. У 2004–му зрозуміла, що її місце на Закарпатті. Сіла у потяг і поїхала в село Павшино, де була їхня римо–католицька парафія.

— Бог мені сказав це, і я постійно пам’ятаю: «Передай моїм дітям, як Я прагну бути з ними, жити в їхніх серцях». Моє завдання — ​сказати, як Господь хоче бути з нами, а не зцілювати. Тому завжди перед молитвою ми влаштовуємо конференцію на дві години, де я стараюся передати людям слова Бога, — ​говорить сестра. — ​Коли запитують, як молитися, завжди відповідаю, що треба мовити «Отче наш», бо про цю молитву говорив Ісус. Не кажу, що інші непотрібні! Просто в цій молитві є слова «нехай буде Воля Твоя», «прости нам провини наші».

Монахиня радить промовляти щодня «Отче наш» 40 разів упродовж 40 днів. У Старому Завіті сказано, що євреї 40 років ходили в пустелі: були і страждання, і зневіра, але після цього все ж прийшла надія. У Новому Завіті читаємо, що Христос перед тим, як говорити до людей, 40 днів був у пустелі, де також доводилося нелегко, але потім прийшло спасіння. Кажуть, що після 40 днів стан людини змінюється на краще.

Роксолана ВИШНЕВИЧ

Сестра Ліджі благословляє парафіян червоноградського храму.
Сестра Ліджі благословляє парафіян червоноградського храму.
«Моє завдання - сказати, як Господь хоче бути з нами».
«Моє завдання - сказати, як Господь хоче бути з нами». / (c) Andrii Gladets