Чому потрібно навчитися себе прощати
Ми постійно помиляємося, але це нормально. Такий був задум Всесвіту
Одного разу випадково підслухала розмову. Жінки з великодніми кошиками, захлинаючись, згадували свої промахи. Ворушили минуле, піддягаючи пінцетом і розглядаючи його на предмет цілісності. Перебирали помилки, як філателіст рідкісні марки. Одна не могла собі пробачити загибель кішки, яка випала з вікна, друга — що не стала художницею. Адже добре ж писала натюрморти з кабачками і четвертинкою бородинського, але потім батько розтлумачив, що всі «малювальники» — жебраки, і вона вступила до будівельного технікуму. Дожила до шістдесяти, але щоразу, побачивши картини Яблонської, відчуває прикрість. Третя картала себе за надто жорстке покарання шестирічної дочки:
— Ми збиралися в ляльковий театр на «Гуси–лебеді», і я прикрасила її, як ляльку: білі колготки, плаття з вишивкою «рішельє», банти. Випустила на хвилинку у двір, а вона забруднилася. Довелося покарати, поставивши в куток і розірвавши квитки.
Є притча про те, як одна людина померла і вознеслася на небеса. До смерті підготувалася заздалегідь: погані вчинки сховала, прикривши палантином, а хороші розклала, як товар на ринку. Сміливо рушила одразу до раю, освоїлась, тільки постійно відчувала провину. Одного дня з’явилася з повинною до Бога і попросила стерти з душі все ганебне. Господь узяв величезний ластик і знищив минуле одним махом. Разом із поганим зникло і те добре, що з’явилося на тлі «роботи над помилками». Людина подякувала і повернулась у мигдалевий сад. Через тиждень знову стояла на порозі і плакала: «Ти мене пробачив, але я ніяк себе не прощу». Бог відклав убік комірну книгу, зробив ковток кагору і вимовив: «Я створив лише рай. Пекло — твоє особисте творіння».
Тільки безповоротне має бур’яном порости, а те, що можна виправити, варто виправити прямо зараз.
Ми помиляємося по кілька разів на день. У висновках, вимові сонорних і шахових ходах. Відраховуючи решту і малюючи правильні кола. Виконуючи квікстеп та декламуючи Бродського. Проїжджаючи нерегульоване перехрестя і складаючи річний бухгалтерський баланс. У цьому важливий задум Всесвіту, адже тільки спотикаючись — маємо можливість рости і вдосконалюватися. А почуття провини — одне з найбільш деструктивних, що відкидає нас далеко назад. Хоча насправді все було зроблено правильно. Відповідно до часу і ситуації. Віку і досвіду. Можливостей і технологій. І не варто носитися з помилками, як курка з яйцем, і пережовувати ситуації тридцятирічної давності. В цьому немає ні логіки, ні сенсу.
У кожного існують фрагменти, які хотілося б переписати: і ту зустріч на річці, що пахла білим лататтям, і ту сварку на лавці, підкреслену золотом червневих променів, і той діалог, що й через багато років роз’їдає вапном. Тільки безповоротне має бур’яном порости, а те, що можна виправити, варто виправити прямо зараз. Наприклад, дати притулок бездомній кішці, намалювати з десяток картин, купити дорослій доньці білі колготки і вирушити з нею в театр.
Ірина ГОВОРУХА, письменниця, журналіст, блогер www.irmagov.com, у колонці для сайту www.nv.ua
