«Як ти зумів мене так приручить?» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.20 € 33.20
«Як ти зумів мене так приручить?»

Волинь-нова

«Як ти зумів мене так приручить?»

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, письменниця, поетеса, культурологиня, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2010 рік — за книжку «Ave, Europa»), живе і працює в Італії, донька Ліни Костенко

«Я люблю твої кроки…»

Я люблю твої кроки

у темних садах

де троянди густі

мов туман біля вікон

молодесенький місяць

і срібний наш дах

і неторканий смуток

родинних реліквій

Може все це приснилось

комусь і колись

цих садів нереальних

причаєний подих

ти забутий навіки

ти рідний до сліз

я люблю твої кроки

у тиші по сходах

Ці троянди чекають

давно не тебе

хто там знає що їм

може й сто навіть років

Я люблю твої кроки

ніколи

ніде

я люблю твої кроки

люблю твої кроки

Я люблю твої кроки

нізвідки

вночі

в тім саду де немає

ні саду ні дому

але є ще ті сходи

і є ті ключі

лиш дверей не відчинить

ніхто і нікому

«Це інша музика звучить…»

Це інша музика звучить.

Глуха гроза на клавіші камінні.

Як ти зумів

мене так приручить?

Дерева сплять і площі безгомінні.

Ти близько так,

що вже тебе нема.

Пірнають зорі в темряву глибоку.

Це все ще літо?

Осінь? Чи зима?

Який на світі день

якого року?

Віки світань.

Безмежжя горизонтів.

Прадавній смисл

усіх людських наріч.

І за одним плечем у тебе — сонце.

За другим — ніч.

«Я усміхнусь тобі крізь сльози…»

Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!

Бо профіль вітру вранішнього строгий.

Твій корабель у гавані стоїть,

готовий до дороги.

 

А берег знов пустельний і нічий.

А чорна буря розправляє крила.

Але я сонце вишила вночі

на цих вітрилах.

 

Ти, може, не повернешся назад.

Далекий голос так співає тужно!

Твоя любов — як дзвін старих балад –

гірка і відчайдушна.

 

З твоїх стихій немає вороття.

Моря шумлять, і холодно на світі.

Таких, як ти, чекають все життя

заради миті.

 

Весняний вітер зустрічей і втеч!

Покинеш дім. Любитимеш чужинку.

Ти з тих, котрі цілують спершу меч,

а потім — жінку.

«Я в домі твоєму...»

Я в домі твоєму —

як птиця в грозу –

душа нерозп’ята і світ без розбою.

І небо над нами, і зорі внизу, –

о, мить, о, хвилину побути з тобою!

Цей світ збожеволів, цей світ на краю, –

ти чуєш ревіння дев’ятого валу?

За брамою пекла, в якому раю

в сльозах я під ранок тебе цілувала?

Хай світяться в тиші сліпучі слова,

і морок ніколи вже їх не поглине.

Допоки ти поруч — я буду жива.

Допоки ти любиш — цей світ не загине.