Європейців до кави привчив наш козак

Кава росте на вічнозелених кущах або деревцях, яких є майже 100 різновидів. Найпоширеніші з них водночас стали назвами всесвітньо відомих сортів — ​арабіки (аравійське дерево) та робусти (конголезьке дерево).

 Є декілька версій походження назви дерева та напою з його плодів — ​від арабського слова «кагва» (сорт легкого вина, яке бадьорить) і до різних слів, які описують властивості кавового напою: його темний колір, здатність дарувати відчуття ситості, збуджувати, позбавляти сну. Тепер неможливо точно встановити, де й коли вперше приготували каву в сучасному вигляді. Однак відомо, що ще до нашої ери мешканці провінції Каффа (Ефіопія) споживали загорнуті в тваринний жир кавові ягоди. Під час мандрівок пустелею такі «енергетики» не лише додавали сил, але й часом ставали чи не єдиною їжею. До того ж, сама назва провінції наводить на роздуми про давнє знайомство її жителів із чудо–напоєм.

Гурмани вважають, що перебування зерен у шлунку, наприклад, слона (сорт «Чорний бивень») надає каві надзвичайного смаку, тож і коштує така кава тисячі доларів за кілограм.

З Африки кава потрапила на Аравійський півострів, а звідти — ​до Стамбула (Туреччина), де у XV–XVI сторіччях відкриваються перші кав’ярні. У XVІI столітті цю рослину вже культивують у країнах Азії та Центральної Америки, однак в Європі вона поки не відома. Голландські купці таємно вивезли декілька кущів із Ємену в колонії, розташовані в Ост–Індії, і почали першими розводити там кавові плантації. А у французькі колоніальні володіння кущі кави потрапили як… подарунок від бургомістра Амстердама королю Людовіку XIV.

Розповідаючи про «мандрівку» кави світом, неможливо оминути й український внесок. Хтозна-коли та якою вживали б її у Європі, якби не наш козак. У 1683 році облога Відня військами султана була знята лише завдяки Юрію–Францу Кульчицькому, який, перевдягнувшись у турецький одяг, зміг передати листа про допомогу. За це жителі врятованого міста щиро віддячили герою трьомастами мішками захоплених кавових зерен та подарованим будинком. Юрій, перебуваючи в Туреччині, добре знав, як потрібно готувати каву. Залишалось лише пристосувати її до смаків європейців — ​додавати до напою цукор. Ось так і з’явилася знаменита кава по–віденськи. У подарованому будинку наш герой відкрив кав’ярню і дуже швидко став багатою людиною. До речі, вже тоді тогочасні «бізнесмени» зрозуміли, що кава приносить хороший прибуток. Коли у XVIII сторіччі королю Фрідріху ІІ почало здаватись, що імпортного продукту занадто мало продається, він дав завдання вченим вигадати замінник натуральної кави. Так у 1790 році з’явилась ерзац–кава — ​спочатку з цикорію, а потім із жолудів, ячменю, жита тощо.

Тріумфальний марш Південною Америкою кава розпочала у XVIII столітті. Розповідають, що в Бразилію вона потрапила через любовну інтригу. Саме для того, щоб заволодіти насінням рослини, бразильський військовий у 1727 році не лише вирушив у подорож ледь не через півсвіту, але й звабив дружину губернатора французької колонії. Відтоді Бразилія завдячує рослині розвитком технологій та економіки. Нині ця країна — ​лідер виробництва, як називають самі жителі, «зеленого золота» (за колір необсмажених кавових бобів). На Бразилію припадає третина усього світового експорту кави, яку вирощують майже на 300 000 плантаціях. Та й споживають «чорний напій» бразильці у неймовірних кількостях: один житель у середньому випиває 81 літр кави на рік.

Технологія збирання кавового «врожаю» майже не змінилася з часів перших плантацій. Достиглі ягоди висушуються під сонцем, доки не потемніють. Така методика називається «сухою обробкою» і використовується в теплих країнах — ​Ємені, Бразилії, Індонезії. Існує й інша — ​«волога обробка», яка не залежить від погоди. Очищені ягоди витримують у воді, а потім майже 2 місяці просушують. Після цього зерна сортуються на спеціальному ситі: чим більша зернина — ​тим краща якість. Далі — ​етап розфасовування у джутові мішки. Ці лантухи намагаються доставляти в морські порти не раніше ніж за тиждень до відвантажування — ​щоб кава не набирала зайвої вологи. Після доставки до замовника зерна обсмажують у ростерах — ​великих печах, барабани яких обертаються. Цей етап дуже важливий, адже під час обсмажування зерна воно два рази лускає. Тоді ж із нього виділяються ефірні олії — ​саме вони й визначають смак та аромат майбутнього напою. Обсмажені зерна різною мірою подрібнюються, залежно від того, як готуватиметься кава в майбутньому. Інколи етап обсмажування пропускають, і тоді зерна залишаються зеленими. З них роблять косметичні препарати або ж готують напій. Така зелена кава вважається кориснішою за традиційну та чудовим засобом для схуднення.

Не можна не згадати про найдорожчі сорти кави, які добуваються унікальним способом — ​людям допомагають тварини. Вони залюбки поїдають кавові ягоди, які потім природним шляхом — ​напівперетравлені — «повертаються» на землю, а вже звідти їх підбирають. Звичайно, після того їх гарно промивають, сушать та обсмажують. Гурмани вважають, що перебування зерен у шлунку, наприклад, слона (сорт «Чорний бивень») надає каві надзвичайного смаку, тож і коштує така кава тисячі доларів за кілограм.

У 1771 році з’явилась кава, без якої важко обійтися в наш час. Британець Джон Дрінг запатентував кавовий порошок, який добре розчинявся у гарячій воді. Однак тоді його ідею не зрозуміли, та й смакові якості винаходу не зовсім нагадували традиційний напій. Зараз розчинну каву переважно готують із сорту «робуста» — ​в ньому у 2–3 рази вищий вміст кофеїну, ніж в інших. Це важливо, адже під час переробки більша його частина втрачається. Зерна обсмажують, потім майже

2 години перемелюють та заварюють, пропускаючи частинки через гарячу воду. Наостанок з отриманої суміші випаровують вологу та переробляють на порошок або гранули.

Нарешті ми підходимо до найцікавішого — ​рецептів приготування кави. Різні сорти та країни походження зерен, посуд, способи заварювання та додатки — ​все це робить смаки та рецепти напою унікальними. Недарма існують «бариста» — ​майстри з приготування кави, які створюють авторські рецепти та можуть підібрати напій за індивідуальними потребами. Щоб переконатись у неймовірній гамі смаків, перелічу лише назви найвідоміших рецептур: «імператорський меланж», «еспресо», «кафе де олья», «туба», «кахава чунгу», «ка–фе–шиа», «по–марокканськи», «мазагран», «юаньян», «по–ірландськи» та ще багато–багато. Тож не бійтеся експериментувати з різноманітними кавовими «варіаціями» та пам’ятайте, що способи споживання кави обмежуються лише вашою фантазією. Шкоди точно не буде ніякої, звичайно, якщо не зловживати.