Як закохуються і одружуються в країні, де сходить сонце
Як закохуються і одружуються в країні, де сходить сонце Японці, з їх звичками і традиціями, — особливі люди. Прикладом може бути те, що сім’я в цій країні — надзвичайно цінується. До нежонатих мужчин після певного віку (нині це відноситься до тих, кому вже суттєво за тридцять) взагалі ставляться з підозрінням — чи нема, бува, яких вад? У крупній фірмі холостякові не добитися ні визнання, ні службового росту. До розлучених ще більше недовір’я. Що стосується дівчат, то ті, хто не вийшов заміж вчасно (раніше відмітка встановлювалась в 25, зараз — в 31 рік), вважаються такими, що програли, і ставлення до них відповідне. Чоловік в японській сім’ї трудиться, щоб виконати свій обов’язок перед домочадцями і суспільством, а дружина створює для цього всі умови. Очевидний чіткий розподіл обов’язків — “мужчини і жінки живуть на різних островах”, як часто кажуть японці. Те, що чоловік допізна засиджується на роботі, є звичним. Піти додому раніше за начальника — недопустимо. Вийти на роботу в суботу — норма. Крім того, по суботах і неділях японці часто грають у гольф з колегами і партнерами. Отож, сім’я свого годувальника практично не бачить. Його обов’язок — заробляти гроші і віддавати їх дружині. А вечірнє спілкування інколи зводиться до трьох речей: “їжа”, “ванна”, “ліжко”. Обов’язок дружини — не тільки створювати комфортні умови для свого мужчини, але й вміло розпоряджатися добутими грішми. Тут вона повноправний міністр фінансів, як часто іменують своїх супутниць японці. Виховання дітей також повністю покладається на дружину. І хоч сьогодні шлюби по любові і стосунки на західний манер в Японії не рідкість, але все ж, як і раніше, домінує думка, що кохання коханням, а сім’я — це зовсім інша стаття, яка до кохання безпосереднього відношення не має. Завдання сім’ї — виростити потомство і продовжити рід, а там вже — як складеться. Саме тому сватання досі тут — справа звична. В Японії відносно незначне число розлучень, хоч сама процедура розірвання шлюбу за взаємною згодою — найпростіша в світі: потрібно прийти в державну контору і написати відповідну заяву з двома підписами. І все. Ніхто ні про що не питає. Останнім часом, правда, зросло число розлучень серед тих, хто прожив разом 20— 30 років. Дається взнаки ефект відчуження — діти виросли, головна місія виконана. Здається, можна розлучитись і жити собі щасливо з людиною, яку кохаєш. Але, згідно з японськими цінностями, обоє закоханих, у яких вже є сім’ї, зрадили ці сім’ї. Суспільство не тільки засуджує їх, але й назавжди відкидає. Особливо, якщо це не просто інтрижка (на таке явище, зокрема стосовно мужчин, традиційно дивляться крізь пальці), а серйозні почуття. Японцям самогубство здавна вважається достойним виходом з пікантних ситуацій. Сьогодні в Японії дуже актуальна проблема самостійної, розумної і успішної жінки, яка намагається, але не може знайти достойного партнера. І навряд чи в ній варто шукати чисто японську специфіку. В основному японки не стільки хочуть звільнитися від запропонованої їм традиційної соціальної ролі, скільки мріють про те, щоб обов’язок і кохання йшли поруч, щоб мужчина був не тільки годувальником, але й коханцем, другом, який поділяє мрії й надії. Хіба цього хочуть тільки японки?
