Досить часто можна прочитати про свекруху і здебільшого вона постає не з кращої сторони...
Добрий день, шановна Катерино Василівно! Пише до вас читачка «Волині». Наша сім’я постійно виписує газету «Волинь», і всі ми її читаємо з першої сторінки і до останньої, а я особливо рубрику «Любить! Не любить». Досить часто можна прочитати про свекруху і здебільшого вона постає не з кращої сторони. Я ж хочу розповісти про маму-свекруху. Мені було десять років, як померла моя рідна матуся. Прийшла рідна тітка «ставити мене на ноги». Але в неї терпіння вистачило на п’ять, а, може, на шість місяців. Не знаю до цих пір, чого вона від нас пішла: чи я була причиною, чи тато. Чоловікові важко без жінки (хоча нерідко ми чуємо, що без нас, жінок, вони проживуть), і тато пішов в приймаки. Там мене вчили, одягали, годували, але великої любові так і не дочекалась, хоча старалась і посуд вимити, і в хаті прибрати, і по господарству допомогти.. Минали роки. Мені було сімнадцять. Я навчалась у Ківерцівському медичному училищі. Там в мене були хороші подруги. Вони мені були і сестрами, деколи і мамами. Після другого курсу я познайомилась з Миколою. Це було на весіллі. В той же день він мене познайомив із своїм татом. А на другий день — з мамою. Через тиждень в нас були заручини. Над тим, виходити заміж чи ні, я думала п’ять хвилин. Так в мене з’явилась своя сім’я і друга Мама. За сім років я вже відвикла від материнської любові, від ласки, від тепла. Але, я думаю, є Бог на світі. Як у казці, в мене з’явився коханий чоловік, тато, мама, сестра і зять (чоловікова сестра була заміжня). Я не думала, що чужі люди зможуть так обігріти, приділити стільки уваги і оточити такою турботою. Я була на сьомому небі від щастя. Моя свекруха — Москвич Марія Улянівна, але я її ніколи так не називала. Це моя мама. Вона дуже добра, щира, правдива, любляча й турботлива. Коли я приїжджала в училище, дівчата відразу могли сказати, де я була. Моя мама-свекруха і пирогів напече, і салатів та голубців наробить. І подивиться, щоб теплі шкарпетки були, і щоб теплішу хустину зав’язала, і на автобус проведе. Та ще й десять разів накаже, щоб приїжджала на наступні вихідні знов. Я кланяюсь їй до землі за добре, ласкаве, турботливе ставлення до наших маленьких дітей. Сергія вона за ручку вела, а Іринку на руках несла. Вона і по господарству встигала, і на городі в неї порядок, ще й у колгосп треба було йти. Зараз їй 65 років, а вона виглядає в гості і дітей, і онуків, і правнуків. І всім вона скаже ласкаве слово, всіх потішить, всім дасть пораду і всіх обділить подарунками. Ніколи і нікого вона не забуде. За дітей мама спокійна, за онуків — радіє, що і навчались добре, і покінчали престижні вузи, за правнучка — просить Бога, щоб ріс здоровим і розумним був. Я хочу від всіх нас побажати нашій мамі, бабусі, прабабусі здоров’я міцного, людського щастя і шани від людей. Ми всі вас любимо, шануємо і ніколи не забуваємо. Невістка Ніна.
