Курси НБУ $ 27.01 € 33.52
День святого Валентина

Волинь-нова

День святого Валентина

Я знала, що Олег гарний. Але мене це ніскілечки не турбувало, бо й сама була доволі привабливою. Рідко хто з чоловіків не проводив мене поглядом

Ми познайомилися випадково. Однокурсниця запросила до себе на літні канікули. Мені не вдалося поїхати разом із нею, тож добиралася в її село сама. А туди — ​лісом, полем, лугом — ​і лише тоді — ​рукою подати.

Коли вийшла зі старого автобуса, небо підозріло нагромадилося хмарами. Не встигла зробити й кількох кроків, як почався дощ.

І навіщо було вибирати цю коротшу дорогу? «Лише три кілометри», — ​перекривила подругу. Краще пішла б бруківкою тих шість, якими вона таки налякала мене, ​міську, незвиклу до довгої ходьби дівчину.

— Тобі пощастило! — ​голос за спиною здивував більше, ніж очікуваний грім із неба. — ​Тут зараз таке почнеться, що не виборсаєшся з багнюки.

Коли прокинулася, побачила, що біля ліжка сидить якийсь гарний чоловік.

До мене обізвався молодий, зарослий щетиною чоловік, що сидів на возі.

— Лізь сюди! — ​простягнув руку. Тоді нахилився під сидіння, витяг якусь ряднину й подав мені: — Ховайся.

Із радістю накинула її на себе, відчуваючи, що починаю замерзати, проганяючи думки про те, яка я «гарна» в цьому «одязі».

— Холодно? — ​співчутливо поцікавився мій рятівник.

— Так!

— Ясно! — ​знову нахилився під сидіння, дістав круглобоку пляшку й надщерблену склянку. — ​Зараз зігрієшся.

— Я не п’ю горілки, — ​пробувала боронитися, дивлячись на сиву рідину.

— Ага, розмріялася — ​горілки! Це самогон. Пий, бо застудишся. Он яка тендітна! Добре, спершу глянь, як це робиться! — ​перехилив склянку першим.

Зрадницьки тремтіло тіло, але таки наважилася випити.

— Ой! Голова побігла! — ​зізналася супутникові і притулилася до його теплого плеча.

— Зараз ми її наздоженемо! — ​коня батогом і лише тоді спитав, куди я їду.

«Оце так тютя! — ​подумала про себе. — ​Не встиг крапнути дощ, як полізла на першого-ліпшого воза, не питаючи, куди їде хлопець».

— Я в Михайлівку... — ​глянула на нього.

— Не переживай! Цією дорогою можна заїхати лише туди. А до кого?

— До Оксани Малчук. Знаєш таку?

— Ще б не знав — ​сусідка. А ось уже й село.

Він зупинив коня біля Оксаниної хати. Вже хотіла злізти й подякувати, коли хлопець знову дістав круглобоку пляшку:

— Давай ще по одній! За знайомство! Олег!

— Катя!

Він не встиг налити, як на подвір’я вибігла подруга. Схопила мене за руку й поволокла в хату.

Ми сіли на дивані, вона весь час весело щебетала, їй було що розказати. Максим — ​хлопець, із яким зустрічалися вже два роки, нарешті наважився запропонувати руку й серце. Ми говорили кілька годин, аж доки не стало сутеніти.

— А тепер — ​до клубу!

— Не хочеться. Болить голова.

Оксана притулила долоню до мого лоба.

— О, то ти захворіла. Миттю в ліжко. Ні, чекай, зараз ще трав’яний чай і таблетка.

Коли прокинулася, побачила, що біля ліжка сидить якийсь гарний чоловік.

— Не впізнаєш? Це я.

— А чому вчора був такий?.. — ​шукала слів, щоб не образити.

— Бо боліла душа… Лише зустрівши тебе, перестав думати про дівчину, яка розбила мені серце. Вона поїхала на заробітки до Італії й там вийшла заміж. А тепер я нарешті звільнився від цих думок. Мені хотілося б зустрічатися з тобою.

— Ти підозріло гарний! — ​намагалася відмовитися, наче несвідомо відчуваючи фіаско.

— Хай тебе це не турбує. Я ніколи не зроблю тобі боляче, бо знаю, що таке розбите серце, — ​нахилився й поцілував. Задихнулася. — ​То як?

Нахилила голову.

— Тоді… — ​поліз до пакета.

— Знову?

— Жартуєш? Це ж як заручини, — ​витяг пляшку шампанського.

— За нас! — ​сказав, коли корок, вдарившись об стелю, впав на стіл.

...Я святкувала в Олега Новий рік, а на день святого Валентина запросила його до себе.

— Куди б ти хотів піти?

— Нікуди. Давай залишимося в тебе й сховаємося від усього світу. Тим більше, що це — ​свято закоханих. А їм зазвичай потрібне усамітнення. Любов не визнає сторонніх.

Але я хотіла шуму, музики, світла, відчуття лету. Зрештою, щоб мені просто позаздрили дівчата. І ми опинилися у нічному клубі.

Вже за кілька хвилин пошкодувала, що не послухала Олега, бо жіноцтво відверто косувало на нього, не зважаючи на мою присутність. Особливо нахабно поглядала розкішна дівчина, яка щойно подарувала хлопцеві велюрове серце. Він крутив його у руці, думаючи, видно, про щось своє, а вона сердито водила очима по залу. І, побачивши Олега, вихопила в хлопця сердечко на тонкій довгій паличці, підійшла і простягнула його моєму коханому.

— Найгарнішому чоловікові у цьому залі! З днем святого Валентина!

А тоді поплескала мене по плечу:

— Не ображайся. Він такий гарний, аж боляче дивитися. Страшенно хочеться запросити його до танцю, але ти, звісно, будеш заперечувати.

Заграла повільна мелодія. Дівчина повернулася і пішла. Я вже перевела подих і усміхнулася Олегові, який підвівся з-за столика. Добре, що не встала услід за ним. Він наздогнав її зі словами:

— Якщо дуже хочеться, то можна, бо коли кортить — ​це ще гірше, ніж болить.

Тоді притиснув до себе і повів у танку.

— Я ніколи не бачила такого звабливого мужчини, — ​муркотіла вона, зручно вмощучи руки на його шиї. — Ох і влетить же тобі, — ​голосно засміялася, коли вони танцювали біля мене.

— Жартуєш? — ​образився Олег, демонстративно шукаючи її губи. — ​Я ще вільний і сам влаштовую свою долю.

Велюрове серце лежало на столі. Я скинула його на підлогу, коли Олег сів із дівчиною за вільний столик. Воно не могло розбитися, як зараз моє, а дивилося на мене своїм кривавим оком. Я ніяк не могла втамувати цей біль.

Олег уникав дивитися на мене, але глянув і навіть зробив крок у мій бік тоді, коли, обираючи королеву краси, до мого столика підійшов власник закладу, простягнув путівку до Італії та букет троянд зі словами:

— Найгарнішій дівчині!

Sandra ОLEК