Курси НБУ $ 26.11 € 30.62
Головне — не стати «гопаковою» і «горілчаною» Україною

Волинь-нова

Головне — не стати «гопаковою» і «горілчаною» Україною

На 88–му році помер Мирослав Попович (на фото) — відомий філософ та гуманіст, учений та громадський діяч, просто мудра людина, до слів якої прислухались. На дев’ятому десятку життя він був активним учасником Майдану, вважаючи, що цей протест відкрив найкращі скарби в українському характері. «Правда все одно перемагає. Сказане начебто на вітер, десь проросте — якимось чином і якоюсь справою», — запевняв Мирослав Попович. Давайте ще раз вдумаємось у мудрі слова філософа

  • Бувають цілі епохи, коли добро стає «заразним» (до речі, зло не може бути «заразним»). Мені здається, що ми живемо в таку епоху. Зараз є всі умови, щоб люди народжувались не лише біологічно, а й соціально, щоб вони мали на собі «печать Божу». І саме це так вражає іноземців — вони собі уявити не можуть, щоб так боротись за європейські цінності.
  • Чим вища сходинка, на якій перебуває та чи інша еліта, тим більша відповідальність лежить на ній. Але і народ повинен розуміти, що його мовчання і відстороненість впливають на політику, що на ньому також лежить відповідальність. Разом із тим, відповідальність прем’єр–міністра або президента набагато вища, ніж відповідальність пенсіонера, інваліда чи слюсаря.
  • Поняття «бути українцем» не повинно бути чисто етнографічним. Звісно, прив’язаність до традицій — це здорове почуття. Чув буквально кілька днів тому, як бабусі з Дніпропетровщини співали козацькі пісні. Це, безумовно, наш скарб. Але коли Україна буде асоціюватися тільки з бабусями, які співають козацькі пісні, — то це й буде те, чого хотіла добитись Російська імперія. Але ж ми не займаємося популяризацією у світі нічого іншого, окрім наших чудових пісень. І це сумно.
  • Візьміть Валуєвський циркуляр, або Емський указ, і ви це побачите, що головне в них було не в тому, аби заборонити українську мову. Українську мову не забороняли, ажімо, в театрі. Не забороняли у всіх таких, знаєте, етнографічних, «гопакових», «горілчаних» проявах. Така Україна, «горілчана», імперію влаштовувала.
  • Отже, це не була заборона української мови, це була заборона західницького, культурного, європейського модерну в Україні. Не можна було, скажімо, Гамлета перекладати з англійської на українську. Це вимагало окремих дозволів і окремих рішень. Оце твій куточок, хохол, оце ти знай, — «а всьо остальноє будєт культура…»

Наш політичний клас — це макітра з варениками. Інколи її струшують, ті, хто були угорі, опиняються внизу, і навпаки. Але все одно всі вареники лишаються в сметані.

  • Характерно, що в листуванні царя з його Третім відділом (орган політичного розшуку й слідства в царській Росії. — Ред.) вживається слово «Україна». Це в той час, коли слово «Україна» заборонялося у відкритому листуванні. Тобто, вони прекрасно розуміли, що є Україна, і що вона не така, як Росія. Вони прекрасно розуміли, — те, що почнеться з етнографічних деталей, закінчиться вимогами незалежності.
  • Наш політичний клас — це макітра з варениками. Інколи її струшують, ті, хто були угорі, опиняються внизу, і навпаки. Але все одно всі вареники лишаються в сметані.
  • Балансування між реформаторством і олігархократією приречене на безславний кінець.
  • Те, що ми переживаємо сьогодні, — це досить примітивний тип суспільства. Суспільство наше знає тільки чорно–білі кольори, воно не вміє розв’язувати питання. Не «рєшать вопроси», а розв’язувати проблеми, які є.
  • Нам не вдасться зробити так, що десь хтось нас винесе кудись, в якесь «светлоє будущєє». Будем ми «чорно і горько» — як казала моя одна знайома, працювати.
  • Поки людина жива, ми не можемо про неї нічого сказати, бо сьогодні вона зробила один вчинок, а завтра — зовсім інший і перекреслила все те, що було раніше. Вся людська біографія — це сукупність вчинків. І сенс життя теж стосується усієї цієї сукупності вчинків, останнім з яких є відхід людини. Після смерті вже можна сказати: ця людина — … І перерахувати факти її біографії.
  • Можна взяти собі за точки координат людську мерзоту, а можна вибрати гарне. Це не означає, що, вибравши хороше, будеш щось виправдовувати, — може, навпаки, станеш більш нетерпимим до людей, вимогливим до своїх близьких, — але це здорове невдоволення. Коли є позитивна точка відліку — добро, хороша людина, друг, — то все вибудовується від неї так, що не перевертається і не веде до катастрофи.
  • Я людина вже немолода, і можу сказати: людина проходить багато народжень. І це цілком прозаїчна річ. Колись тебе струсане якесь явище, яке ти побачиш або в якому візьмеш участь, — і ти зрозумієш, що жив неправильно. Цього боятись не треба, це буває з усіма.
  • Бути людиною — це бути здатним розрізняти істину і хибу, добро і зло, прекрасне і потворне. Мати внутрішній стержень, який не дає відхилитись від того, що ми називаємо людяністю.

Підготував Василь Рогуцький.