Курси НБУ $ 26.11 € 30.62
Синьо-жовта таємниця Cвято-Михайлівського храму

У 2020-му церкві буде 250 років.

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

Синьо-жовта таємниця Cвято-Михайлівського храму

У церкві села Липне Ківерцівського району під куполом знайшли український прапор та тризуб

Перед масивними кованими воротами чекаємо священика. Якась жіночка дуже підозріло, з недовірою подивилася на нас 
й строго запитала: 
— Хлопці, а що це ви тут робите? Чого крутитеся біля нашого храму? Сьогодні служби немає. 
— Чекаємо отця Ігоря Цилюрика, — ​ввічливо пояснили їй. Вже згодом я зрозумів, чому вона цікавилася й приглядалася до нас

На знамені — Кров, пролита за Україну, ніхто з жителів не знає подробиць цієї історії».

Отець Ігор Цилюрик: «На жаль, ніхто з жителів не знає подробиць цієї історії».
Отець Ігор Цилюрик: «На жаль, ніхто з жителів не знає подробиць цієї історії».

 

 Разом зі священиком прямуємо через доглянуте й гарне подвір’я до церкви, праворуч — ​дерев’яна триярусна дзвіниця. Отець Ігор відключає сигналізацію й пояснює, що мусять остерігатися, бо два роки тому храм пограбували. Злодії, очевидно, шукали срібну чашу, але так і не знайшли. Забрали 13 невеличких ікон.

Кажу настоятелю, що одна уважна парафіянка нас також прийняла за якихось зловмисників, бо наполегливо допитувалася звідки ми й з якою метою приїхали. Добре, хоч поліцію не викликала.

 На полотнищі видно плями крові, пролитої за Україну.
На полотнищі видно плями крові, пролитої за Україну.

 

Внутрішнє убранство старовинного дерев’яного Свято-Михайлівського храму, спорудженого у 1770 році, викликає подив і захоплення. Особливо майстерно вирізьблені з двох суцільних дощок царські врата. За словами священика, церква зводилася на дубових палях. За переказами, коли їх заміняли кам’яним фундаментом, то знайшли багато людських кісток та черепів, які захоронені під підлогою. Тож цілком ймовірно, що церква збудована на якомусь древньому кладовищі. Та й від минулого століття залишилася нерозгаданою таємниця синьо-жовтого прапора.

Десять років тому перекривали церкву й майстри під бляхою знайшли якийсь пакунок, загорнутий в хустину. Коли розкрили, то побачили цей прапор та тризуб.

Отець Ігор обережно виносить з вівтаря саморобний стяг, пошитий з двох марлевих полотнищ та намальований на кольоровому картонному аркуші тризуб.

 Реліквії зберегли для нащадків.
Реліквії зберегли для нащадків.

 

— Десять років тому перекривали церкву й майстри під бляхою знайшли якийсь пакунок, загорнутий в хустину. Коли розкрили, то побачили цей прапор та тризуб, — ​розповідає священик. — ​Скільки літ історичні реліквії там пролежали, нам не вдалося з’ясувати. Тому можемо лише здогадуватися. Навіть старожили не пам’ятають. Ніхто з жителів села не знає подробиць. Хоча мені доводилося чути різні версії. Казали, що прапор і тризуб зберігали в церкві ще до приходу перших совєтів у 1939- му.

 85-річний Адам Попович: «Староста міг того прапора сховати».
85-річний Адам Попович: «Староста міг того прапора сховати».

 

За словами отця Ігоря, під час війни в храмі переховувалися повстанці, то ймовірно, вони й заховали. Хоча це ж було не так просто зробити — вилізти, щоб ніхто не побачив, на церковну баню, відігнути металеву покрівлю. Люди навіть в ті страшні роки все-таки сподівалися й вірили, що колись таки знадобляться українські національні символи, які не треба буде ховати.

Уважно роздивляємося саморобний прапор, на якому добре видно плями, хтозна, може це чиясь кров, пролита за Україну. Тих героїв давно немає на світі, але збереглася захована ними для нащадків святиня.

Цікавлюся у священика, чи не має наміру передати ці направду раритети у Ківерцівський чи обласний краєзнавчий музей?

Він пояснює, що були різні пропозиції, але реліквії завжди зберігатимуться у їхньому храмі, адже це частина його історії.

Упівці відстрілювались від «краснопогонників» із дзвіниці

Разом з отцем Ігорем ми поїхали до липненського старожила Адама Поповича, якому виповнилося 85 літ. Колись він жив біля храму. Дід Адам пригадав кілька фрагментів з історії Свято-Михайлівської церкви, в якій, за його словами, завжди творилася молитва і відбувалася служба Божа — ​при поляках, при німцях і при совєтах.

Як розповів наш співрозмовник, у 1943-му, під час нацистської окупації наказали всім жителям Липного зібратися у храмі, але хтось добре поінформований попередив людей: не йдіть, бо німці планують спалити всіх разом із церквою. Перед цим відбулася кривава розправа у сусідньому  Берестяному. Там понад дві сотні селян від смерті врятувала німецька жінка Ельза Шнетінберт. За словами діда Адама, тільки завдяки Божому провидінню тоді у Липному вцілів і храм, і люди.
Вже після війни в навколишніх лісах діяли загони українських повстанців. Для боротьби з ними у Холоневичах стояв цілий військовий гарнізон «краснопогонників».

— Якось з батьками їхали ми волами на своє поле. Я ще був пацаном, — ​пригадує Адам Григорович. — ​Коли чуємо, як щось сильно бахнуло на дзвіниці. Там ховалися повстанці. Бачимо, летять воєнні з гарнізону, а їден побіг за підмогою в штаб. Знялася стрілянина. «Краснопогонники» стали пуляти з усіх боків. То одного упівця забили через вікно, а чотирьох чи п’ятьох забрали і погнали в Холоневичі. То не скажу вам, як їхня доля склалася. Чув, що зосталися вони живі.

— У вашому храмі зберігається український прапор та тризуб, може ви знаєте, коли й хто їх заховав? — ​запитую у старожила.

— Я все намагався допитатися в людей, вам нічого нового не скажу. Колись, ше у вуйну був у церкві староста. Звався по-сільському Дмітьор, а прізвище Третяк. То він тримав зв’язок із повстанцями. Думаю, староста міг того прапора сховати, бо прийшли совєти, а він мав ключі від церкви. Можу кому й шепнув, але вже не зосталося в живих нікого…

***
Красивий та величний Свято-Михайлівський храм, якому через два роки буде 250 літ, мовчить. Тільки він знає всю правду про синьо-жовтий прапор, захований під церковною банею між землею та небом, щоб ближче до Бога.