Листи з війни: навіть одна SMS здатна вселити в душу сонце - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
Листи з війни: навіть одна SMS здатна вселити в душу сонце

Волинь-нова

Листи з війни: навіть одна SMS здатна вселити в душу сонце

АТО далеко… Однак тривожні повідомлення із фронту легко долають цю відстань. Меседжи приходять за секунди, іноді зникають з пам’яті телефону, але ніколи не забуваються. Бо навіть одне почуте слово означає дуже багато — ​живий!

Моє покоління не пише листів. Не кладе їх у конверти із наклеєними марками, не кидає у поштовий ящик і не чекає кожного дня, тамуючи хвилювання, таких бажаних і очікуваних простих слів. Усі ці чотири роки єдиною ниточкою, яка пов’язує нас із тими, хто несе службу в зоні АТО, є мобільний зв’язок

Коли емоції переливаються у текст

Короткі повідомлення, що надсилаються у перервах між обстрілами, — ​листи з війни, де вже за одним словом — ​неймовірна історія людських доль, народжена у звичайних sms. І чим неспокійніша ситуація на передовій, тим ніжніше повідомлення з фронту: «Обіймаю. Цілую і люблю…»

«Дякуючи Богу, всі живі. Ночі холодні. Окопи засипає снігом. Мороз не дає заснути… Медикаментів не вистачає, одяг зносився, намети такі, що небо видно, а в нім — ​зорі розстріляні. Почався ще один рік війни…»

Ці sms говорять надзвичайно багато. У них немає пафосу. Немає фальші. Вони глибоко людські, вимірюються почуттями і здатні абсолютно змінити тебе. Коли у небі розриваються вогні «Градів», огрубілими від зброї пальцями бійці набирають неслухняні літери. Метал розриває нічне небо — ​із запахом крові та свободи. У такі моменти пишуться найважливіші слова, ті, які диктує саме серце. У замерзлих окопах читалися звістки із дому, допоки пронизливий гуркіт не розпанахував тишу до хмар.

Оксана Семенюк із Маневичів, кожен раз гортаючи у спогадах стрічку повідомлень, знову повертається у той важкий для неї рік і дякує Всевишньому, що зберіг від куль найріднішу людину.

У них ціле життя — ​від гудка до гудка

— Я берегла всі Романові повідомлення, не стирала жодного навіть після його повернення, — ​говорить Оксана. — ​Однак нещодавно телефон зламався. Але за цей час уже вивчила їх напам’ять, бо кожне і сьогодні для мене дороге. Це як особистий щоденник, в якому зафіксовані пережиті найсильніші емоції. Зазвичай, Роман починав день з вітання есемескою: «Доброго ранку, я заступив у наряд». Уже знала, що до нього не можна телефонувати, бо виконує бойове завдання. Коли його відзначили за зразкову службу, коханий прислав фото нагороди і написав: «Можеш мене привітати». Були й такого змісту: «У нас випав перший сніг», і поруч — ​світлина. Де вони знаходяться, у розмовах Роман ніколи не озвучував, а лише у повідомленнях. Оскільки телефони прослуховувалися, а sms вороги прочитати не могли. Одну з них я запам’ятала дуже добре, але він попросив мене: «Не варто говорити, бо хлопці до цих пір там стоять».

Найбільш болючим моментом є той, коли меседжи не доходять до адресата. Тоді вони, ніби рвана рана — ​пронизливі, незагоєні, відчайдушно самотні. І серце виривається з грудей: буде сигнал чи ні?

— Пригадуються найважчі хвилини. Це було 3 червня 2015–го, битва під Мар’їнкою, — ​продовжує Оксана. — ​Десятки разів набирала Романа — ​поза зоною. Тоді йому написала кілька слів: «Передзвони, ми дуже хвилюємося». Цілий день мобільний носила із собою. Зателефонувала до волонтерки Галини Хмеляр, а вона відразу заплакала і каже: «Чекай сонечко, чекай». Я тільки молилася: «Господи, спаси його!» Сотні разів дивилася на чорний екран, у слухавці чула лише монотонний голос: «Абонент недоступний». Уже пізно ввечері він вийшов на зв’язок і втомленим голосом сказав: «Усе добре. Не переживайте. Всіх люблю».

Ціла вічність… Від гудка до гудка… Від sms до sms… Це реальне життя тих, хто пішов туди, залишивши тут своє серце і тих, хто чекає. Оксана завжди хотіла бути поруч, тому на відстані відчувала, коли сутінки починали огортати його серце, коли біль втрати вдирався у нетрі душі, тому писала sms. І в кожній з них — ​слово «люблю».

«Я їду додому»

— Один–єдиний рік, 2016–й, ми не святкували разом, — ​говорить Оксана. — ​Рівно о 12–й я відправила Романові sms. Це єдине повідомлення, яке збереглося з нашої переписки. «Вітаємо з Новим роком, нам тебе дуже не вистачає. Повертайся додому. Ми сумуємо і чекаємо». Ще запам’яталося, коли їхня 28–ма ОМБр збиралася на ротацію (вони переїжджали з Мар’їнки на Херсонщину), мені прийшла mms–ка. На одному фото — ​собака Кіра — ​бойовий «товариш», яка в поїзді сиділа на лаві разом із солдатами. Вона для них була, як справжній боєць, бо завжди попереджала про обстріл. А на іншій світлині — ​руденька кішечка, яку товариш Романа знайшов у зоні АТО і віз її додому. Отак ці тварини поверталися на ротацію разом із військовими. Однак найбільше запам’яталося повідомлення, яке стало для мене найщасливішим. Я до Романа дзвоню, він телефон не бере, хвилююсь, і тут на екрані з’являється три слова: «Я ЇДУ ДОДОМУ!!!»

І наша п’ятирічна донечка передавала малюнки. Вона ще писати добре не вміла, але все одно дитячими друкованими буквами виводила: «Я тебе люблю, татку! Доця Діанка». Роман і сьогодні зберігає її найперший «лист» разом із фотографіями побратимів. А коли прийшов у відпустку, то витягнув із внутрішньої кишені складений чотирикутником цей малюнок, котрого тримав біля серця. Повертаючись у зону АТО, забрав його з собою. З ним і приїхав додому. А ще у нашій сім’ї з’явилася донечка Даринка. 9 лютого їй виповнюється рік. І ми так вирішили: якщо народжуються дівчата, значить, закінчиться війна.

…Над усією лінією розмежування стоїть чорний дим від палаючих буржуйок. Десь на іншому фланзі, неначе з кузні велетнів, долинають скрегіт металу та стрілянина. Міни на фронті бійці жартівливо називають «sms–ками», які постійно «надсилає» їм ворог. У далекій Авдіївці чи Станиці Луганській, заховавшись від обстрілу, у самісінькому куточку бліндажа сидить боєць, його очі ледь помітно усміхаються, дивлячись на телефон. Бо навіть тоді, коли розстріляне небо Донбасу темніє від вибухів, одна sms зі словом «люблю» здатна вселити в душу сонце…

 

 

 У кожному повідомленні — слово «люблю»: сім’я Семенюків рік чекала на свого героя.

У кожному повідомленні — слово «люблю»: сім’я Семенюків рік чекала на свого героя.