Алладін у телефонній трубці
Привіт! Вибач, що я так пізно тобі телефоную! Сонечко моє, я тебе вітаю! Щастя і здоров’я! Добра тобі, сонця!
Розмова двох подруг почалася, як завжди, із взаємних привітань, побажань, а далі — відповідно усталеної звички (хоч бери і анкету заповнюй): як ти, як справи, як родина, чоловік, діти, батьки, зяті, невістки. Розмова текла собі хвилями ефіру, як рябеньке море корівок, що гарно напаслися на лузі і тепер чимчикують сповільна додому, подзвонюючи дзвониками, ремигаючи траву, струшуючи хвостами надокучливих ґедзів: що в кого і як болить, чим тішиться кожна, на що сподівається, чим здивували діти, за що лаяла чоловіка, за що йому ось уже скільки часу мовчить — скільки тем для розмови!
…і знаєш, я вчора випадково побачила передачу. Там про чоловіків і жінок, їхнє сприйняття світу, питання рівності, навіщо воно. Але мене зачепила прикінцева фраза — формула гармонії в сім’ї. Для гармонії потрібно, щоб у центрі сім’ї стояла ЖІНКА! Так, саме жінка, а не чоловік, діти, батьки. Коли жінка в центрі — вона отримує стільки любові й уваги, що може стократно віддавати її, турбуватися про всіх своїх рідних і близьких. Коли в центр ставиться хтось інший — гармонія в сім’ї порушується, руйнується.
А я так довго живу десь збоку. Спочатку центром був чоловік, потім дитина. А я…
— Ну ти ж знаєш, що найважливіше — любити себе.
— Знаю. Але чому так пізно зрозуміла? Коли уже страчено здоров’я, коли вже так багато втрачено…
— Не жалій ні про що! Ти знаєш, ми живемо за принципом — те, що наше — те найкраще! Чоловік у мене — найкращий, собаку мали здоровенну — найкращу, тепер у нас така маціпусінька і голопуза, смішна — теж вона найкраща! Живи так, як можеш. Пам’ятай, що ти нікому нічого не винна!
— Так, але…
— Люби себе. Ти — частинка Божого духу. Поважай його у собі, себе поважай… А ще знаєш, мушу тобі розказати — начиталася я увечері твоїх віршів, і оповідань, і листів… От не спалося мені… А потім, як заснула, мені приснився сон про тебе. Що ми з тобою такі молоді, студенточки ще, а перед нами такі сходи височенні догори. І мусимо підніматися, ти ведеш. А я ж так боюся сходів, я ж знаю, що як вони мені сняться, то мені буде якесь тяжке випробування в житті. А ти ведеш, і ми так легко піднімаємося, і от — така велика світла кімната наверху, і ти мені кажеш — отут ми живемо. Ой, яке мені було полегшення! Я прокинулася така щаслива, з таким повноцінним відчуттям, що ми з тобою побачилися насправді! Я мусила до тебе подзвонити!
Для гармонії потрібно, щоб у центрі сім’ї стояла ЖІНКА!
— Це гарний сон! То до добрих, світлих змін у житті — і в твоєму, і у всієї родини. Ой, сонце ти моє, Людочко, яке ти в мене щастя! Як мені гарно, що ти подзвонила. От говорю з тобою, і посміхаюся, посміхаюся..
— А от і посміхайся! Ти пам’ятай, що ти — найкраща, що ти заслуговуєш на все найкраще! Я тебе дуже люблю, обнімаю — і будь щасливою!
— Слухаюсь і повинуюсь!
— От і слухайся!
— О, хто б знав, який у мене прекрасний джин у телефоні живе!
— Так, так, буду тобі джином! І тобі буду надзвонювати ще, і буду перевіряти, як ти мене слухаєшся!
— Дякую, сонечко, дзвони, перевіряй! Будеш мені срібним казковим дзвоником! Може, якраз, зі мною станеться — щастя?
— Станеться! Обов’язково станеться! Щасливо тобі! Па–па!
— Па–па! Дякую тобі, рідненька! Дякую! Па!
…буду щасливою!
Любов ДОЛИК,
«Поетичні майстерні»
