Анатолій Бортнік: «Тепер напруга у мережі стабільна».
«А в мене – енергетично незалежний хутір!»
Постійне подорожчання електроенергії спонукає наших співвітчизників шукати альтернативу. У січні цього року ми розповідали про дубнівчанина Василя Власюка. Він на всіх будівлях у своєму обійсті встановив 108 сонячних модулів і став власником міні-електростанції потужністю 30 кіловат на годину. А біля села Довговоля Володимирецького району Рівненської області нам вдалося побувати на хуторі серед лісу у підприємця, який повністю забезпечує себе енергією. Анатолій Бортнік використовує вітрогенератор, сонячні панелі та бензиновий двигун
Головний принцип: мрія, дія і доля
Їдемо редакційною автівкою розбитою лісовою дорогою, а пан Анатолій, який чекав нас на трасі Вараш — Володимирець, пояснює, чому він вирішив оселитися подалі від людей та суєти, хоч і має житло у місті енергетиків.
— Родом я з маленького села Зелениця, звідси навпрошки до нього 12 кілометрів. Уже 22 роки працюю як підприємець, але, крім бізнесу, щось потрібно й душі. Давно надумав збудувати садибу, тільки не в місті. У своєму житті керуюся простим принципом: мрія, дія і доля. Вже минуло шість років, як купив цей занедбаний хутір. Тут була одна старенька хатина, в ній колись жила бабуся. А все навколо заросло корчами. Роботи було дуже багато, поки все розчистили та прибрали. Звели сучасний будинок та посадили сад, а згодом уже змурували паркан, — розповідає власник маєтку й запрошує на екскурсію. — Я вважаю, що Україна відродиться тільки завдяки тим самодостатнім господарям, яких совєти колись презирливо іменували куркулями, а тепер вони називаються середнім класом. Коли в нас буде багато таких економічно незалежних від влади родин, тоді ми станемо цивілізованою державою. Перевірена часом хутірська система, але з використанням сучасних технологій.
Для чого будувати атомні станції, коли є значно безпечніший варіант?
За словами Анатолія Бортніка, коли поселився в лісі, то головною проблемою стала відсутність стабільної електричної напруги. Від села Довговоля до хутора колись була проведена лінія протяжністю два кілометри. Вона вже стара, й потужності не вистачало навіть на те, щоби закипіла вода у чайнику. Потрібно півгодини чекати. Що не увімкни, то не працює. Коли господар зрозумів, що від енергетиків нічого не доб’ється, став шукати альтернативні варіанти. Підприємець знайшов у Києві фірму, яка встановлює вітрогенератори. Звідти приїхали вивчати силу вітру на місцевості. А в Анатолія Бортніка є стара карта. Як пояснює господар, на хуторі до Другої світової війни було поселення поляків та німців і вони мали вітряк, яким мололи зерно на борошно. Так що це місце давно освоєне людьми й цілком придатне, щоб вітер зміг рухати лопаті генератора.
І тепер на курнику – 21 сонячний модуль
Столичні фахівці взялися до роботи. Змонтували обладнання, встановили щоглу 14 метрів. Хоча стверджують, що оптимальна ефективна висота має сягати 21 метра. Підключили генератор, а він щось не працює, як передбачено параметрами, хоча коштує стільки, як добрий джип.
— Чимало було клопоту, поки налагодили апаратуру, — продовжує екскурсію Анатолій Андрійович і показує вітряк. — У нас не так просто знайти кваліфікованого майстра, який би правильно запустив усю систему, «нафаршировану» електронікою. Київські спеціалісти поїхали, і я став шукати інших. У мене працював хлопчина із Новограда–Волинського й потрохи налаштував цей генератор. Згодом у Луцьку з’явилася фірма «Вінд енерджі», яка займається вітровою енергетикою. Я звернувся до них за консультацією. Вони все перевірили й з’ясували, щоб усе нормально працювало, не вистачало однієї запчастини. Тепер не можу натішитися.
За словами господаря, потужність вітрогенератора — 5 кіловат на годину і стільки ж енергії виробляють сонячні панелі. На курнику в нього змонтовано 21 модуль китайського виробництва. На своєму хуторі пан Анатолій використовує 4 види енергії: стару електричну лінію, від неї ж ніхто не відмовлявся, сонячну енергію, силу вітру і бензиновий генератор. Якщо немає ні сонця, ні вітру, то автоматично вмикається двигун — і все працює цілодобово. Є у нього й акумулятори, які накопичують зайву енергію, а коли треба, то вона використовується. Вже минуло чотири роки, як садиба пана Бортніка стала енергетично самостійною.
— На своєму хуторі я нарешті зрозумів, що таке справжня незалежність, — усміхається Анатолій Андрійович. — Ми часто це слово вживаємо, але істинної суті його не розуміємо. Звичайно, можна було б продавати зайву енергію, яка з кожним роком дорожчає, за «зеленим тарифом» у загальну мережу. Як підприємець я це добре знаю. Але до найближчого трансформатора 2 кілометри й у мене будуть великі втрати. Знаю, що в Німеччині виробляється 40 відсотків усієї енергії за «зеленим тарифом». Для чого будувати атомні станції, коли є значно безпечніший варіант? Кожен господар встановить собі панелі чи вітрогенератор, тільки потрібна державна підтримка альтернативної енергетики, яка поки що тримається на таких ентузіастах, як я.
Окрім цього, господар показує cучасний пелетний котел, яким опалює житло. Двічі на тиждень завантажує гранулами, а комп’ютер сам визначає необхідну дозу та регулює температуру у будинку.
