Курси НБУ $ 36.57 € 37.17
Відзначати треба. Але не за столом, а на цвинтарі...

Волинь-нова

Відзначати треба. Але не за столом, а на цвинтарі...

Чи змінилося ваше сприйняття дня 9 Травня після того, як Росія напала на Україну і загарбала частину її території?

 Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):

– Цей день завжди розглядався з політичної точки зору. Нещодавно прочитав біографію Ейзенхауера (американський генерал, командувач військ  Антигітлерівської коаліції в Європі. — ​Ред.), і там є дані, що капітуляція була підписана раніше, а день 9 Травня встановлено Сталіним. Ми добре знаємо, що 20 років це свято не відзначалось (як державне свято та вихідний встановлене у 1965 році. — ​Ред.). Пам’ятаю велику кількість поранених, коли вони лежали без рук і без ніг, їх називали «самоварами», і коли тих калік вивезли практично з усіх вокзалів. Коли був хлопчаком, у нас на новій вулиці у Старій Вижівці жило багато молодих ветеранів, практично всі мали поранення, дехто повернувся з орденом Слави, і я не пригадую отої бурхливої радості в їхніх очах 9 Травня...
Зараз, після агресії і заяви Путіна, що самі росіяни здобули перемогу без участі інших народів, воно знову сприймається як ідеологічна засада нав’язування «руского міра». Це чітко видно на таких телеканалах, як «Інтер», де знову виступатимуть співаки, що втекли в Росію. Вони 9 Травня використовують для боротьби з Україною, і ми це повинні розуміти. Мовляв, перемога нас об’єднує, ми єдині, маємо бути разом. Тож 9 Травня перетворилось на один із засобів гібридної війни. А його треба відзначати як день закінчення війни у Європі, день пам’яті про всіх загиблих, і в першу чергу тих замучених українців, яких Сталін та Жуков кидали беззбройними на форсування Дніпра чи в інших схожих операціях. 

 Володимир ФІЛІПЧУК, 
ветеран Другої світової війни 
(м. Луцьк):

— Те, що зараз відбувається у відносинах Росії та України, абсолютно не змінило мого сприйняття Дня Перемоги. Теперішня РФ і Радянський Союз 1945 року — ​різні держави, і нема чого переносити події 70-річної давності на сьогодні. То була дійсно велика перемога, і для мене вона такою і залишиться. Я і вся моя родина завжди вважали і досі вважаємо це свято одним із найважливіших. Тож цього року до нього теж готуємося. Чекаємо у гості друзів, рідних, близьких.

 Степан КУРПІЛЬ,
генеральний директор видавничого дому «Високий замок» 
(м. Львів):

— Безумовно. Раніше ми не задумувалися над тим, якою ціною була досягнута перемога, над роллю в ній західних союзників, яку замовчували та й зараз не дуже підкреслюють, а вона була ключовою. Нічого не говорилося про український рух опору, репресії після війни над нашим населенням, інтелігенцією, не кажучи про учасників боротьби за незалежність. Водночас у Росії після війни з Україною «побєдобєсіє» стало ще масштабнішим. Воно перетворилося на невід’ємну частину державної політики. Маленьких дітей одягають у військову форму, вішають медалі, прищеплюють культ воїна, війни, агресора — ​і це страшно.
У Європі й Україні останніми роками є розуміння того, що День Перемоги — ​також і день скорботи за мільйонами жертв війни. Лозунг західного світу та нашої країни сьогодні: «Щоб це ніколи більше не повторилося». У Росії ж зовсім інше гасло: «Єслі надо — ​повторім». Оце бахвальство, бездумність, готовність жертвувати чужим життям заради того, щоб Росія буцімто була великою, — ​абсурдні. Тому ставлення до 9 Травня кожен повинен переосмислити і задуматися, який зміст у нього вкладає: чи це пошанування жертв війни, чи підтримка шовіністичних міфів? Адже Росія присвоїла собі перемогу у Другій світовій. Ні Путін, ні теперішня кремлівська верхівка до неї не мають ніякого стосунку. А примазування, вип’ячування, дебільне «вставання з колін», конфронтація з усім світом — ​такого розуміння перемоги я не сприймаю.

 Олена ТВЕРДОХЛІБ,
донька світлої пам’яті айдарівця-героя Олега Твердохліба, випускниця Вінницького медичного університету 
(м. Вінниця):

— У нашій родині день 9 Травня завжди вважали великим святом. Тато був військовим і шанував солдатську доблесть. Я пригадую, як у дитинстві ми разом дивилися по телевізору урочисті паради в Києві, коли Хрещатиком крокували старенькі ветерани. У тій війні брали участь і мої прадідусі, вони здобували Перемогу потом і кров’ю. А тепер моя найбільша мрія, щоб і у війні на Сході України ми якнайшвидше перемогли. За це вже заплачено дуже велику ціну — ​життя сотень бійців. Мій тато пішов відстоювати незалежність нашої держави добровольцем. Воював у складі батальйону «Айдар», переніс кілька контузій, був поранений, і навіть коли важко захворів, намагався бути корисним своїм побратимам. Після того, як я втратила тата, День Перемоги дуже загострює біль і смуток, змушує багато чого переосмислити.

Вони 9 Травня використовують для боротьби з Україною, і ми це повинні розуміти.

Зараз я на шостому курсі медуніверситету. Свідомо пішла на військову кафедру, бо хочу продовжувати справу батька. Нещодавно склала присягу, влітку одержу звання молодшого лейтенанта. Мрію повернутися на Волинь і працювати у Луцькому гарнізонному військовому госпіталі. Тепер багато молодих лікарів виїжджають на роботу за кордон. Але я хочу бути корисною в Україні. Повинна бути вдома, щоб підтримувати мою осиротілу родину, щоб лікувати татових побратимів, усіх бійців, які здобували для нас нову Перемогу.

 Тарас ЧОРНОВІЛ,
народний депутат України чотирьох скликань (м. Київ):

— У мене ставлення до 9 Травня не змінилося, бо не було що міняти. Я ніколи не сповідував радянських ідеологем щодо цього дня. Я виріс у сім’ї дисидентів, тому однаково негативно сприймав і гітлерівський, і сталінський тоталітарні режими. Безумовно, перемога над нацизмом — ​це свято. Але ще задовго до незалежності України я знав, що весь світ відзначає його 8 травня. Тому Указ Президента про День пам’яті та примирення цілком підтримую. А 9 травня — ​це тоталітарний пережиток, з яким доводиться миритися, щоб не збурювати людей, які мислять фетишами.

 Cергій ПАНДРАК,
доброволець батальйону «Айдар» 
(м. Рівне):

— Для моєї сім’ї вже давно, ще до російської агресії, День Перемоги над нацизмом був не 9, а 8 травня, як вшановують у всьому світі — ​День пам’яті та примирення. Хочу згадати свого діда Теодора Пандрака — ​капітана польської армії, який прийняв перший бій у вересні 1939-го. Згодом він потрапив у полон до німців і три роки провів у концтаборі Освенцім. Звідти втік і приєднався до українських повстанців. Тому моє сприйняття цього дня вже давно змінилося, адже воювали проти нацистів не лише совєти, а й інші європейські народи.

 Ананій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ,
голова Братства вояків ОУН— УПА Рожищенського району (м. Рожище):

— ​Не змінилося. Війна — ​це завжди страшне горе: і тепер, і колись. З обох сторін у Другій світовій загинули мільйони людей (вояків та цивільних), і треба віддавати їм данину пам’яті. Адже солдати виконували накази. Тому ми повинні вшановувати тих, хто поліг у роки війни. І через те моє ставлення до 9 Травня не змінилося.

 Василь ЗАЛЕВСЬКИЙ,
колишній заступник головного редактора газети «Волинь-нова» (м. Луцьк):

— Від часу запровадження свята і донині я ставився до 9 Травня завжди однаково: це день суму й поминання. З війни не повернулося чи не зо п’ятеро наших родичів. І серед них був мій батько. Тому ми не святкували, а завжди згадували всіх загиблих. Вихідний день і «День Перемоги» — ​це все пропаганда, яку запровадили при Брежнєві. Він зробив із жалоби свято, а з нього зробили маршала. Кремлівська еліта кричала на весь світ: «Ми перемогли» — ​і це відіграло свою роль. А про те, скільки людей загинуло, ніхто ніколи не казав. Мені здається, наше покоління думає однаково: 9 Травня відзначати треба, але не за столом, а на цвинтарі. І ніяких парадів проводити не варто, а нагадувати усім, що війна — ​це бійня, там гинули і гинуть люди.

 Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):

— Ні, моє ставлення до цього дня не змінилося. Я віддавна сприймав його як відзначення перемоги над нацизмом, а не як перемогу Росії над кимось. На мою думку, 9 Травня — ​не тріумф Росії, а свято звитяги одного мого діда, другого мого діда та інших таких, як вони, людей, які билися з гітлерівцями зі зброєю в руках. Тому після нападу Росії на Україну моє сприйняття дня 9 Травня не змінилося.

 Андрій БОНДАРЧУК,
депутат Верховної Ради України 
І скликання (м. Луцьк):

— 9 Травня для багатьох українців — ​День вшанування пам’яті загиблих у війні, яку розв’язали два тоталітарні режими, вони й несуть однакову відповідальність за це. Але перемога над нацизмом є не заслугою Росії, а всіх антифашистських сил. Без них вона була б неможливою. А сусідня держава приватизувала її. З цього приводу доречно згадати слова Вінстона Черчилля, котрий казав, що фашисти майбутнього зараз називають себе антифашистами. Росія нині топче міжнародні права, шматує територію України. Як і гітлерівська Німеччина, простягає щупальця на нашу землю, пускає метастази зла, підлості. Настав час її зупинити, організувати антифашистську коаліцію. Цікаво, що ті, хто хвалиться перемогою, проводить військові паради, не говорять, чому живуть гірше за переможених і вважають за щастя працювати на них.
Це свято для мене й нині є днем пошани та смутку за жертвами війни. Ними стали і мої рідні. Батько дружини загинув на фронті. Війна пройшлася і по долі мого тата. Зараз боротьбу із фашизмом продовжують хлопці, котрі воюють на Сході України. Три роки був там і мій онук.

 Ірина ФАРІОН,
член політради  ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання 
(м. Львів):

— Мені й не треба було змінювати свого ставлення, бо завжди 9 травня було для мене робочим днем і не мало жодного стосунку до святкування, хіба що оплакувати вбитих під час війни. Мій дідо принципово 9 травня робив найтяжчі роботи на городі. Палив шини і вся наша родина це робила, демонстративно засвідчуючи, що «9-є мая — ​ето какой-то странний празднік». Війна закінчилася у вересні, і Європа святкує перемогу саме тоді. І доки ми не декомунізуємо нашого мислення, до того часу будемо жити в бідній державі. Про це говоримо вже понад 20 років, а якщо не доходить до суспільства, то нехай вивчає історію. Тирана Гітлера замінив інший тиран — ​Сталін, і окупаційний сталінський режим — ​той самий, що й гітлерівський, тому немає підстав 9 травня влаштовувати урочистості. І суть не у війні з Росією, бо вона триває ще з 1654 року, а в тому, що суспільство має усвідомити: це наш основний стратегічний ворог. Інша річ, що всередині країни є значна частина колаборантів, які цього не розуміють.

Бліц провели Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Тамара ТРОФИМЧУК, Євгенія СОМОВА, Сергій НАУМУК, Василь УЛІЦЬКИЙ, Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК, Кость ГАРБАРЧУК, Олександр ДУРМАНЕНКО, Олег КРИШТОФ.

Telegram Channel