Годівельник найбільших биків - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.29 € 30.58
Годівельник найбільших биків

Володимир Бурчак за роботою у власному господарстві.

Фото Сергія НАУМУКА.

Годівельник найбільших биків

Володимир Бурчак із села Масловець, що на Любомльщині, уже понад десять років відгодовує худобу на продаж

Не часто нині на обійстях селяни утримують худобу для відгодівлі. Адже це не така вже й вигідна справа попри всі обіцяні дотації. Як повідомила голова Асоціації тваринників України Ірина Паламар, на допомогу одноосібникам за утримання молодняка ВРХ, який народився у селянських господарствах, по Україні використано лише 144 мільйони гривень або 20 відсотків від передбачених коштів. Господарі не зацікавлені збирати купу документів задля того, щоб отримати 1500 гривень за одну голову ВРХ.

Проте ще трапляються на Волині любителі (інакше їх і не назвеш) худоби. Одним із тих селян, який любить плекати бичків, є наш давній знайомий Володимир Бурчак із Любомльщини. Він віддавна займається відгодівлею худоби. Причому іноді спеціально для цього купує молодняк. Деколи одночасно мав і по п’ять «хвостів».

— Тримаю биків, бо маю достатньо сінокосу і треба чимось заробляти. Інакше в селі немає чим зайнятися, хіба йти в генделик, — каже господар.

Цього року пан Володимир знову тримає двох бичків. Менший мирно мукає поруч із вівцями романівської породи. А от більший — хоч–не–хоч змусить себе поважати. Випущений на подвір’я, він одразу рушає почухатися до улюбленого дерева, яке геть обчухране від кори. Господаря з вилами тварина остерігається, а от на нас тільки чмихнула — і ми вже від гріха подалі сховалися у льох.

Бичок у Масловці, напевно, найкрупніший з тих,  яких тримають одноосібники на Волині.
Бичок у Масловці, напевно, найкрупніший з тих, яких тримають одноосібники на Волині.

 Зрозуміло, що аби викормити бугая вагою близько 800 кілограмів, треба докласти зусиль. Тільки одного сіна потрібно заготовити чимало. А ще ж подбати про буряки, картоплю та зерно. Інакше доброї ваги бичка не дочекаєшся. Пан Володимир резонно зауважив, що закупівельні ціни на живу худобу (37 гривень за кілограм) низькі і тому це заняття непривабливе для селян. Хоча в умовах Волинського Полісся могло б бути вагомою галуззю.

— Тримаю биків, бо маю достатньо сінокосу і треба чимось заробляти. Інакше в селі немає чим зайнятися, хіба йти в генделик, — каже господар. — Я цього року купив меншого бичка, але за рік годівлі ті гроші навіть не вернуться. Звернувся з приводу дотації — за меншого обіцяли виплатити. А більший вже старший, йому понад 12 місяців, і під дотацію не підпадає. Хоча, мені здається, що держава мала б стимулювати таку працю й надалі, бо за рік худобину не вигодуєш. От вже після року вона добре росте, тільки давай корми. А сьогодні більшість тримає молочне теля до семи тижнів. За той час як-не-як 90 кілограмів нагуляє і господар запросто візьме за нього 5,4 тисячі гривень.

Загалом треба визнати, що такі дрібні одноосібники на кшталт Володимира Бурчака є вельми важливою ланкою сільського господарства. Вони не просто вирощують картоплю чи жито та худобу. Вони становлять саму основу волинського і, ширше, українського села. Бо без селян, які вкорінені у землю і заробляють на ній нелегкою працею, село просто зникне: молодь їде на заробітки в міста чи за кордон, а старі потроху вимирають.