Історія табірного портрета - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.50
Історія табірного портрета

Так виглядає картка Володимира Шевчука на «Меморіалі».

Волинь-нова

Історія табірного портрета

Краєзнавець розшукав художника, який намалював наймолодшого в’язня ГУЛАГу — ​волинянина

«У нашому колективі не знайдеться підлоти, яка заявить на вас у КДБ», — ​сказав директор культосвітнього училища своєму підопічному невдовзі після випуску чергового номера стінної газети, матеріали якої розмістили у формі тризуба. Редагував газету за графіком Антон Голіброда. А було це в пік правління Брежнєва

Магаданські університети

У далекому 1947 році родина Голібродів отримала листа з Магадану. Засуджений родич оповідав про своє життя каторжанина і поцікавився, чи є ще в Україні свої хлопці? Відповідь писав син Голібродів Антон, восьмикласник ківерцівської школи. У кінці листа він дописав своєму дядькові: «Є ще в нас хлопці, є…»

На допити його возили до Луцької тюрми, куди зрештою і запроторили. У ній якось почув стрілянину, що лунала на протилежному березі Стиру. Через вікно камери було видно, як військові оточували церкву, з якої відстрілювалися хлопці, про котрих він згадував у листі… А потім суд інкримінував йому організацію у школі націоналістичного гуртка і відправив на десятирічку до магаданських копалень. Так підліток став наймолодшим в’язнем сталінських таборів.

Першим уроком нової «школи» стала географія, яку Антон вивчав у мандрах «необ’ятною». Довго добирався туди, де класами слугували штольні копалень табору Д–2 на березі річки Мяунджі в Магаданській області. Там учителювали інші викладачі. За «класовода» в нього став донський козак, боєць армії Власова Лаптєв, бригадир, але, на відміну від інших, не був надто жорстоким до політв’язнів. До юного хлопця ставився упереджено, але того надійно опікали «однокласники». Особливий захист він мав від українського генерала Грекова та московського професора Попова. Та найбільше турбувався про Антона київський художник Володимир Шевчук. Він написав і подарував в’язневі його портрет.

«Неіснуючий» живописець

З десяток років тому викладач Волинського державного училища культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського (нині Волинський коледж культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського) Антон Голіброда розповів мені історію цього портрета і попросив, аби я допоміг йому відшукати автора. Пошуки тривали довго. Розпочав я з Академії образотворчого мистецтва і архітектури (раніше — ​Київський художній інститут). Багато поїздок (зустрічався з професурою, керівництвом, викладачами — ​і безрезультатно. Усі розмови закінчувалися відповідями, що такого студента в них не було. Лише очільниця інститутського архіву якось сказала, що зберігає порожню папку, на якій написано «Справу вилучено». Значить, було щось таке, що хотіли приховати…

В селі Горностайпіль досі зберігаються Володимирові скульптури.

Це спонукало звернутися до відомого письменника та художника Юрія Логвина, який саме тоді вів передачу на каналі «Культура» і сказав одного разу, що навчався в художньому інституті. Пан Юрій відповів на мій лист і сповістив, що пам’ятає такого студента.

«Шевчук вчився на скульптурному відділі. Він не захищав дипломної. Отримав лише посвідчення про навчання. Мій вчитель Юрій Якутович казав, що він не захищався, бо мав доглядати стару хвору матір, яка жила в селі. Останній раз бачив його у травні 1963 року, коли він приїхав до Києва на зустріч із колишніми в’язнями німецьких таборів. Тоді я чув його розповіді про них. А про його гулагівські «мандри» дізнався, коли вже сам був студентом художнього інституту.

За кілька днів до початку війни Шевчук закінчив школу прикордонних військ НКВС. У перші тижні потрапив до німецького полону. «Мандрував» таборами, аж поки не опинився у Франції. Там був у підпільному опорі інструктором із військової справи (вочевидь, втік із концтабору. — ​Авт.). Коли закінчилась війна, Шевчук повернувся в Україну, вступив до художнього інституту, звідки його і загребли. Повернувся, здається, 1956 року. Може, раніше», — ​писав Юрій Логвин у листі.

Митця ще пам’ятають у рідному селі

Подальші пошуки привели в Галузевий державний архів СБУ, де збереглася справа Володимира Шевчука. З неї довідався, що майбутній скульптор народився 11 листопада 1921 року в Горностайполі Чорнобильського району Київської області. Тамтешня сільська головиха Марія Рудніченко повідомила, що в селі досі зберігаються Володимирові скульптури, а в Одесі проживає його донька Оксана.

Вона й розповіла, що її батько в інституті подружився з відомим художником Віктором Зарецьким, з котрим мешкав в одній кімнаті гуртожитку. Віктор одружився з художницею Аллою Горською. Так, саме з тією дисиденткою, яка відмовилася давати покази на волинянина Валентина Мороза, котра з Лесем Танюком та Василем Симоненком розказали українцям і всьому світу про розстріли в Биківнянському лісі.

Щоліта подружжя приїжджало до Шевчуків. Коли народилася Оксана, Віктор став її хресним батьком. Алла дуже любила чоловікову похресницю. Коли художниця загинула, то, аби не травмувати дитину, друзі вирішили нічого не говорити про це Оксанці.

Колишньому полоненому радянська влада не довіряла

Зовсім недавно вдалося знайти інформацію про Шевчука в російському банку даних про учасників Другої світової війни «Меморіал». Звідти довідався, що Володимир мав спеціальність вчителя. Був призваний у військо 25 жовтня 1939 року Чорнобильським райвійськкоматом і мав звання лейтенанта. 30 червня 1941 року він потрапив у полон біля білоруського міста Волковиськ Гродненської області й перебував у німецькому концтаборі офлаг XIII D (62). Отож цілком підтвердилася інформація з листа Юрія Логвина про школу прикордонників (звідти, вочевидь, звання лейтенанта) та німецький полон. Останнє місце служби — ​296–й стрілецький полк 13–ї стрілецької дивізії.

Ось, власне, і вся історія. А закінчу її початком. Після випуску стіннівки директор училища Віктор Чеблін ненароком зустрівся з Голібродою. Вони довго розмовляли про українську мову, яку викладав студентам Антон Миколайович. Директор попередив, щоб той остерігався, бо колишнім політв’язнем знову цікавиться КДБ, і додав, щоб працював і далі, бо «в нашому колективі не знайдеться підлоти, яка доноситиме». Але той тризуб помітив і повідомив в органи кадебіст, який заходив до своєї дружини, котра працювала в училищі. n

Валентин ЛЮПА,
краєзнавець

Антон Голіброда з власним портретом авторства Володимира Шевчука.
Антон Голіброда з власним портретом авторства Володимира Шевчука.