У бліндажі солдата з Волині вцілів лише образок архістратига Михаїла - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.26 € 26.97
У бліндажі солдата з Волині вцілів лише образок архістратига Михаїла

Тепер оберіг завжди з Юрієм у нагрудній кишені.

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.

У бліндажі солдата з Волині вцілів лише образок архістратига Михаїла

Про цей дивовижний випадок я спершу почула від Євгенії Харків із Скригового Горохівського району, чоловік якої Михайло 15 місяців боровся проти російського агресора

У 2018-му скромна освітянка запропонувала ідею створення фільму «Я вірю, що закінчиться війна». Стрічку було знято завдяки «Газеті Волинь». Її перший реліз відбувся у Берестечку, а після того у Горохові за участю головного консультанта головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України Олександра Бухтатого, голови Волинської облдержадміністрації Олександра Савченка. Разом із сотнями глядачів непростою, часто трагічною, але героїчною долею земляків переймався під час перегляду фільму племінник Михайла Харківа військово­службовець-контрактник Юрій Харків.

Нещодавно Юрієві Миколайовичу виповнилося 40 літ. Разом із сім’єю він, уродженець села Журавники Горохівського району, тепер живе у Бердичеві, що на Житомирщині. Воювати за Україну пішов у 2016 році.

— Змінив дядька Михайла 16 травня, який того ж дня і року повернувся додому з передової, — ​розповідав з іскоркою гумору, притаманною всім Харківим.

 Бог знову показав нам, що Він із нами і з Україною.

Наше знайомство відбулося, коли Юрій прибув у чергову відпустку. Ті короткочасні поїздки додому в солдатських буднях залишаються найбільш жаданими. У Юрія є ж бо кого захищати. Найдорожчі — ​то діти: 16-річна Вікторія, 9-літня Марія, найменшенькій Дариночці лише три. При першій нагоді воїн поспішає і в рідні Журавники до 73-річної матусі Євгенії Іванівни, сестер Оксани й Алли. І знову повертається у вогняне пекло. Із собою завжди має християнські обереги. Серед них — ​іконка архістратига Михаїла, яку знайшов на… попелищі.

Наближалося свято архістратига Михаїла. Напередодні на лінії вогню Юрій звично виконував свою «роботу» механіка-водія самохідної артилерійської установки (САУ — ​2С5).

— Було холодно. Я саме пішов на пост. Свій бліндаж — ​затишний, наскільки це можливо в польових умовах, — ​ми гріли пічкою-«буржуйкою» в так званому «передбан­нику». Певно, то во­на «стрілила» іск­рою — ​і наше помешкання спалахнуло. Коли повернувся з думками про тепло, застав попелище. Хлопці казали мені, що вогонь знищив усе, але якась внутрішня сила вела мене всередину. У «передбаннику» був і одяг когось із наших побратимів-попередників. Саме його бушлат був єдиною обгорілою річчю, яка трохи вціліла на обвугленій стіні. Я хотів зняти його й відчув у долоні щось тверде, — ​досі не перестає дивуватися своїй знахідці Юрій Харків.

А нею виявився… образок святого архістратига Михаїла, замотаний у хустинку. Полум’я ледь торкнулося країв тканини і, очевидно, не наважилося повзти до лику святого. Тепер оберіг завжди з Юрієм у нагрудній кишені. Біля серця, як його носив власник бушлата — ​побратим на війні і по вірі.

Бог знову показав нам, що Він із нами і з Україною.