Що наше життя? Гра для політиків-шоуменів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.82 € 28.98
Що наше життя? Гра для політиків-шоуменів

І вибори – гра, в яку втягуються азартні.

Волинь-нова

Що наше життя? Гра для політиків-шоуменів

Коли гру сприймають як реальність? Коли актори балотуються в президенти. Після того, як Зеленський заявив, що хоче і в житті стати слугою народу, виявилося, що артистів і в світовій політиці не бракує

Лариса ЗАНЮК, редактор відділу освіти  і культури «Газети Волинь»

Це і Дональд Трамп, і 40-й президент США Рональд Рейган, котрий, перш ніж ним стати у 69 років, знявся у понад 50 кінофільмах (щоправда, після акторської кар’єри ще кілька десятиліть крок за кроком йшов до політичного Олімпу). І чеський драматург Вацлав Гавел, що писав драми для театру абсурду, а згодом був обраний останнім президентом Чехословаччини і першим – Чехії та привів країну до НАТО. А «Термінатор» Арнольд Шварценеггер, один із найвідоміших голлівудських акторів, став губернатором Каліфорнії, правда, відмовився від зарплатні й активно виступав проти війни в Іраку. Джузеппе П’єро «Беппе» Грілло, італійський парламентарій – популярний комік і блогер. Мар’ян Шарец, прем’єр-міністр Словенії, – теж комік. Йон Ґнарр, мер Рейк’явіка – ісландський комедійний актор. Його політичне амплуа – гра на парадоксах та абсурдності. Уявіть, на нараду такий мер одягався в костюми персонажів «Зоряних воєн», брав участь у гей-парадах у жіночому одязі, але розвинув туризм на 20%. Певно, мандрівники їхали подивитися саме на нього? Але ж ми — не Америка і навіть не Ісландія. Ніхто з наших обранців за прикладом «Термінатора» не відмовиться від зарплати. У нас своя криза демократії і примітивна толерантність: мені – всі, а я – нікому. Зате є унікальні пародисти й коміки. Багато з них стають клоунами після того, як пішли в політики і у Верховній Раді грають Іванків-дурників, вдаючи, що не знають, яку отримують платню. Цього виборчого сезону кандидати в президенти змагаються, у кого найдурнуватіший рекламний щит. Хіба не красномовна обіцянка: «Вимету порох із нашої оселі»? Але звучить, притрушена «укропом», ніби її не на білборді, а на паркані написали невиховані діти.

«Не ті, кого показують у телевізорі, – моя країна. Моя країна – це ті, хто був на Майдані, ті, котрі загинули».

Їду автобусом київською трасою, і ці обранці з великими харизмами вже добряче обридли. А ще ж три місяці дивитися. Та ось і без харизми – просто напис, як афіша фільму: «Президент – слуга народу, як не крути». Вдало зіграв Зеленський у серіалі на «1+1». Що він іще вміє? Розмовляти українською – ні! Хоча актор Олексій Горбунов, який зіграв сотні персонажів у театрі та кіно, і найвідоміші – у російському кінематографі, теж не говорить українською, та я йому вірю більше. Можливо тому, що відмовився від ролей у Росії й повернувся до Києва у період Революції гідності, і зачастив у зону АТО, у госпіталі. Але такі митці не йдуть у президенти, і не тому, що не мають двох з половиною мільйонів лише на те, щоб зареєструватись кандидатом у президенти (про енну кількість мільйонів на саму кампанію навіть не згадую). Хоч і справді не має, бо, як каже: «Я, народний артист України, не можу заплатити за світло. Що говорити тоді про простих людей?»

Його, як і мене, дратує, що транслює зомбоящик: «Ви часто бачили дядька Толю (Ломаченка), найвеличнішого тренера нашого часу, по телевізору в інтерв’ю? Ось і відповідь вам – це і в культурі так, і в спорті. Я три роки кричу: давайте про Україну кіно знімемо, бо на нас у Європі дивляться, як на село. Коли ви представляєте Україну, люди сміються. Мені сумно від цього. Не ті, кого показують у телевізорі, – моя країна. Моя країна – це ті, хто був на Майдані, ті, котрі загинули. Моя країна – це те молоде покоління, яке мене навчило мужності, вдихнуло в мене героїзм... Я в цю країну повернувся, і кіно хочу знімати для тих, хто на Майдані був, а не для тих, перед ким ці клоуни танцюють».

Тож вибори – гра, в яку втягуються азартні. Одним натиском кнопки можна записатися в партію «За Зеленського». А в березні вийде новий «Слуга народу», і дехто мріє, щоб уже без лапок. Хоча на білбордах ще довго агітуватимуть «За чесних» (ця риса останнім часом пов’язана лише з військовими, але й на них уже є компромат), за «газову принцесу», за «народного президента», «президента, який змінив історію»... Вони намагаються сподобатися. Мають рацію. Експерти кажуть, що президент не обов’язково має бути економістом чи юристом. Важливо, щоб він подобався. Це дасть змогу виступати в ролі медіатора між низами і верхами. Принаймні клоуна в ролі президента ще не було. Оптимісти кажуть: «Якщо не вгадаємо, то хоч 5 років поржемо». А вам цього хочеться? Плакати не будемо?