Прориватись чи не прориватись? (Відео)

 

   Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):
— Непросте запитання. Але якщо не проходитимуть військові кораблі до акваторії Азовського моря, то це буде практично добровільна його здача, так як і здача Криму — ​без будь-якого спротиву, без будь-якої продуманої операції. Азов фактично буде віджатий за мовчазної згоди. Наступний крок — ​будуть блоковані Бердянський і Маріупольський порти та вилов риби. Постраждає багато людей. Я вважаю, що проходження військових кораблів і будівництво військових баз в акваторії Азовського моря потрібні. Ми бачимо, що росіяни зупиняють не тільки військові судна, а й торгові, в тому числі й інших країн. Росії ніколи не можна довіряти. Рейди кораблів США та Британії у Чорне море, контроль західних держав за цією зоною з повітря показує, що ми маємо підтримку. Тобто за Азовське море треба боротись. Прохід потрібен.

   Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ,
екс-заступник голови СБУ (м. Київ):
— Якщо Турчинов має намір поширити якусь дезінформацію з певною метою — ​можливо, це й доцільно. А якщо він серйозно в черговий раз хоче послати неозброєних вояків без наказу дати достойну відсіч, то це, мені здається, не зовсім правильно. Питання має бути глибоко досліджене. Якщо йти на прорив, то треба це робити, маючи потужну зброю. А йти, щоб засунути руку у клітку до ведмедя, аби цю руку хтось відкусив, а самому спостерігати збоку, — ​то це щось пов’язане із неправильною психікою.
Зрештою, не Турчинову про це говорити. Він повинен був організувати достойний опір і ліквідацію «зелених чоловічків» на півострові. А він затіяв піар-акцію на РНБО, коли спочатку вислухав усіх, які сказали, що не будемо в Криму використовувати зброю, а потім, уже знаючи, як вони голосуватимуть, виставити себе героєм (22 лютого 2014 року на РНБО Турчинов єдиний проголосував за введення воєнного стану. — ​Ред.). То от хай покаже приклад — ​сідає на моторний човен і спробує прорватись.

   Роман РОМАНЮК,
директор Волинського обласного центру зайнятості (м. Луцьк):
— Ризик, що черговий прохід завершиться тим же, що й у листопаді 2018-го, є. Але вовка боятися — ​в ліс не ходити — ​неправильно. Ми не можемо скласти руки і чекати, коли розв’яжеться конфлікт і Росія відкриє прохід в Азовське море. Там же в нас економічно активна територія, важливі для українського бізнесу порти. Через блокування Керченської протоки, вони не можуть повноцінно функціонувати. Втрачають прибутки. Скажімо, Маріупольський порт працює лише на 5 відсотків своєї потужності.
Але дії української сторони не повинні мати провокативний характер. Щоб судна вільно заходили у порти і припинилась блокада Азовського регіону, треба працювати над відновленням міжнародного права, згідно з ним Азовське море є спільним для використання Росією і Україною, заручитися підтримкою світової спільноти і посилити дипломатичні відносини.

   Валентина КАСАРДА,
депутат Волинської обласної ради 
(с. Грем’яче Ківерцівського району):
— Ті моряки, які потрапили в полон до Росії, намагаючись пройти крізь Керченську протоку в Азовське море, вже звільнені? Ні! Усім цим хлопцям висунули обвинувачення в незаконному перетині кордону РФ, і їхній арешт продовжується. То чому знову наражати людей на небезпеку! Спочатку звільніть цих моряків, яким чином — ​я не знаю, але це треба зробити. Вважаю, що зараз потрібно кинути всі сили, аби повернути людей додому, до сімей. Їхні родини не мають спокою, вони чекають на своїх дітей, чоловіків, живуть у страху і в нестерпній тривозі. Це зараз на часі.

   Ігор ГОРДІЙЧУК,
Герой України, генерал-майор, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна (м. Київ):
— Думаю, що варто і ми будемо це робити, тільки за присутності міжнародних спостерігачів з ОБСЄ та інших організацій. Для підстраховки потрібно запросити хоча б один бойовий корабель НАТО. Це стане вагомим аргументом для нашого ворога. Адже Росія хоче повністю контролювати Азовське море й збирається пробивати сухопутний коридор до Криму. Ми знаємо про їхні плани. Тому головне завдання української влади — ​поінформувати та переконати наших закордонних партнерів про агресивні наміри Путіна.

   Людмила ПРИХОДЬКО,
народна артистка України (м. Луцьк):
— Не розумію, чого йти зараз через Керченську протоку, якщо ті 24 моряків ще досі не визволені з полону? Ми ж усі розуміємо: ситуація може повторитися. То що хоче довести Турчинов, ризикуючи життями молодих людей, які просто змушені будуть виконувати наказ?

 

 

   Олександр ГРУЙ,
військовий пенсіонер (м. Нововолинськ):
— Якщо так станеться, то для Путіна це буде черговий привід звинуватити Україну в нарощуванні конфронтації. Він це розцінить як чергову провокацію з нашого боку. Хоча всім зрозуміло, що правових підстав для того, аби українські кораблі не заходили в Керченську протоку, нема. Але тут про нормальний діалог і якесь порозуміння не йдеться. Шкода лише, що можемо мати нові жертви, чого б дуже не хотілося. Тому, вважаю, військовим експертам треба добре подумати, як діяти далі. І рішення повинно прийматися на найвищому політичному рівні, а не просто кидати наших моряків знову «під танки».

   Микола БІЛЬШЕВИЧ,
волонтер, бард 
(м. Ковель):
— Я вважаю, що таку спробу варто зробити, але перед цим доцільно було б підготуватися. Наприклад, на місці керівників держави, я б продав Маріупольський і Бердянський порти турецьким компаніям, тоді ми вбили б двох зайців: викорінили б корупцію в портах і забезпечили б прохід через Керченську протоку, бо росіяни знають, що турки здатні перекрити Босфор.
Або ж можна запросити британський військовий корабель, що стоїть нині у Чорному морі, разом із нашими суднами в Бердянськ. Втім, мені здається, після першого скандалу Путін не захоче «отримати по зубах» і так не буде чинити перешкод.

   Володимир ШЕНДИБИЛО,
заступник головного лікаря Луцької міської клінічної лікарні 
(м. Луцьк):
— Я думаю, що сенс у таких діях є. Турчинов справедливо говорить, що коли ми зупинимось і відступимо, то Росія фактично виконає своє завдання із захоплення Азовського моря, пред’явить світу самовизначені нові кордони в Чорному морі, де-факто легалізувавши окупацію Криму. Цього не можна допустити. Але самостійно відстояти наші інтереси неможливо. Україна свого часу відмовилася від ядерної зброї під гарантії безпеки. Тому світова спільнота повинна займати в таких питаннях дуже чітку позицію. І у проході кораблів з українських чорноморських портів до наших портів на Азовському узбережжі мають брати участь представники міжнародних організацій. Вони повинні бути присутніми, щоб українським морякам, які не порушують жодних законів, нічого не загрожувало, аби продемонструвати Кремлю: світ на боці України.

   Василь ПИКАЛЮК,
доктор медичних наук, професор (м. Луцьк):
— Вважаю, що цього робити не потрібно до тієї пори, поки не вирішиться питання з попереднім проходом. Тобто спочатку треба звільнити наших моряків. Наступним кроком має бути втручання закордонних партнерів — ​ОБСЄ, НАТО, США або ж третіх сил. Зокрема, велася мова про їхні сторожові кораблі, які забезпечуватимуть безперешкодний прохід українських суден. На жаль, самостійно воєнним шляхом сьогодні ми цього питання не вирішимо. Адже свого часу наші президенти зробили все, щоб повністю знищити український флот. І не потрібно боятися, як багато хто каже, «заокеанського» впливу. Треба приймати будь-яку допомогу, яка йде на користь нашій державі.

   Володимир ФЕСЕНКО,
політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (м. Київ):
— Нам варто боротися, перш за все політичним і правовим чином, за те, щоб Керченська протока була відкритою для українських кораблів, у тому числі для військових. Робити це шляхом переговорів, оскарження дій Росії в міжнародному морському арбітражі і наполягати вже через взаємодію із світовою спільнотою на тому, що ми можемо і маємо право вільно проходити через протоку. Йти просто так, скажімо, «нариватися» на бойове зіткнення, на мій погляд, було б украй небезпечно. Треба діяти більш гнучко. Не варто повторювати події 25 листопада 2018 року.

   Олександр ГУЧ,
голова Дернівської сільської ради, учасник Революції гідності, удостоєний ордена 
«За мужність» ІІІ ступеня 
(с. Дерно Ківерцівського району):
— Скажу відверто, що я в цьому питанні не компетентний, тому не беруся судити, чи варто українським військовим кораблям робити такий крок. Нехай про це говорять спеціалісти, експерти. Я слідкую за долею полонених торік у листопаді наших моряків, яким цими днями Лефортовський суд Москви продовжив термін тримання під вартою. Вони, звичайно, є військовополоненими. Відповідно їх не можна судити, утримувати в сізо як таких, що здійснили кримінальний злочин.

   Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Якщо скажемо «не варто», значить, ми погодимося з позицією Росії, що це їхні територіальні води і Керченська протока їхня. На таке ми ніколи не підемо. Йде війна. Чи варто воювати? Так. Чи варто проходити Керченську протоку? Варто. Чи варто відстрілюватися? Варто. На війні ж не питають, чи варто йти в атаку, адже можна загинути. Якщо ми погоджуємося, що Крим — ​це Росія, то не слід. Однак ми вважаємо, що Крим — ​це Україна. Тому наші порти мають бути розблоковані. Якщо це проковтнемо, то треба забути про Крим та Азовське море.

Бліц-опитування провели  
Василь УЛІЦЬКИЙ,  Євгенія СОМОВА, 
Людмила ВЛАСЮК, Костянтин ГАРБАРЧУК, Лариса ЗАНЮК, Алла ЛІСОВА, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Олександр ДУРМАНЕНКО, Мирослава КОЗЮПА, Катерина ЗУБЧУК, Сергій НАУМУК.