102-річна Катерина Коць: «Дай, Боже, усім здоров’ячка – в руках, у ногах і в голові» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
102-річна Катерина Коць: «Дай, Боже, усім здоров’ячка – в руках, у ногах і в голові»

Фото Юлії МУЗИКИ.

102-річна Катерина Коць: «Дай, Боже, усім здоров’ячка – в руках, у ногах і в голові»

Найстаріша жителька Маневицького району (на фото) ще може з кийочком і до лісу податися

У її невеликій світлиці, щедро встеленій тканими кольоровими доріжками, в Старому Чорторийську охайно й тепло.

— Ото сидю в телевізорі, — мовить бабця Катерина, відводячи погляд від екрана й усміхаючись гостям.

— Мати вже майже нічого не чує, але помалу раду собі ще дає, — розповідає старша донька довгожительки, 76–літня Ганна Юхимівна, яка мешкає по сусідству. Трохи поодалік — обійстя ще однієї дочки Катерини Карпівни, Таїси. Вони та Ольга Сльозко, котра надає бабусі соціальні послуги, і навідують стареньку, яка ні до кого жити йти не хоче — наймиліше їй у своїй хаті.

— Часом вмовлю у мене ночувати, то вона вже о п’ятій ранку до себе вертається… Я сама здоров’я не маю, та мушу за нею слідом іти, сніданок нести, — зітхає Ганна Юхимівна. Пам’ятає вона матір бджілкою–трудівницею: десятиліттями в колгоспі працювала — і на ланці, й птахівницею; давала лад великому господарству й оселі; до лісу, що починається неподалік бабусиної хати, вчащала по гриби–ягоди; наткала гору доріжок і покривал.

Виростила Катерина Карпівна зі своїм чоловіком Юхимом трьох доньок, дві оселилися поряд із батьківською хатою в Старому Чорторийську, а наймолодша Галина проживає на Житомирщині. Вони вже й самі прабабусі. Роз’їхалися по світах бабусині нащадки. Шле правнучка вітання та світлини в Чорторийськ аж із далекої Швейцарії.

Катерина Карпівна має вісьмох онуків, одинадцятеро правнуків та п’ятьох праправнуків.

— Моя мати теж сто років прожила, — каже бабця Катерина і, усміхаючись, роздивляється, хто ж до неї прийшов.

— Мама за життя багато набідувалася, — розповідає донька Ганна. — Довелося їм із татом аж три хати будувати. Першу спалили німці — восени батьки зі мною піврічною тільки поселилися, а 27 січня (ненька все життя пам’ятає) хата згоріла. Потім роками довелося їм жити у «підсусідах» — по чужих хатах, аж поки не спромоглися «зліпити» маленьку, та свою хатинку. Нинішню ж, просторішу, звели значно пізніше.

Катерина Карпівна вже понад два десятиліття як овдовіла. Весь цей час намагалася дати сама всьому лад, менше турбувати доньок та зятів. Нині ж без їхньої допомоги не обійтися, хоч на свої літа — вона ще ого–го! Минулоріч по гриби ходила, хоч рідні й переживали, щоб не заблудилася. І не вгадав би, скільки їй літ — ще на обличчя небагато зморщок закралося, а очі — добрі й молоді.

— Ото, дитино, колись люди по хатах у рідному селі біля своїх дітей були, а зараз усі кудись чогось їдуть… — скрушно хитаючи головою, каже довгожителька, яка у свої поважні 102 має вісьмох онуків, одинадцятеро правнуків та п’ятьох праправнуків.

Охоче бабця Катерина позувала для світлин, хутенько поправляючи квітчасту хустку, а на прохання сісти на лавочку відповіла: «Та можу ще й постояти».

— Дай, Боже, усім здоров’ячка — в руках, у ногах і в голові, — усміхаючись кутиками вуст, каже на прощання старенька. — Аби кожен дожив до моїх літ…

Юлія МУЗИКА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.