Ще в далекому 1970- му з радянської армії надіслав додому… тризуби - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
Ще в далекому 1970- му з радянської армії надіслав додому… тризуби

Таким Микола Холодняк постав перед нами в історичному фільмі «Ватерлоо».

Фото з архіву Миколи ХОЛОДНЯКА.

Ще в далекому 1970- му з радянської армії надіслав додому… тризуби

На той час 22-літній мешканець Радехова Львівської області Микола Холодняк (на фото) знімався у фільмі «Сім’я Коцюбинських» і в масовці зіграв петлюрівця. А загалом чоловіка за два з лишком років служби у спеціальному 11-му окремому кавале­рійському полку задіяли у 22 кіно­стрічках — ​грав петлюрівця і денікінця, будьонівця і драгуна «великої армії» Наполеона, польського улана і махновця… Хоч минуло майже 50 літ, досі пам’ятає зйомки, імена акторів і режисерів

Битву під Ватерлоо знімали поблизу Мукачева

— У травні 1969-го мене призвали в армію, — ​розповідає Микола Савич. — ​Нас, новобранців, повезли зі Львова до Ужгорода. Сказали: хлопці, будете служити в кавалерії. Ми почали сміятися: яка кавалерія?! Гагарін у космос полетів. «Не смійтеся, — ​почули на наші іронічні зауваження. — ​Є спеціальний для кінозйомок «11-й отдєльний кавалєрійський полк», який їздить по всьому Союзу. Замість рот у нас були ескадрони. Служив у 1-му кавалеристом.

 

 Над фільмом «Сім’я Коцюбинських» працювала кіностудія імені Олександра Довженка у 1970-му, і це вже були далеко не перші зйомки молодого кавалериста Миколи Холодняка. Він пригадує:

— Стрічку знімали в Іванівці під Києвом. Я як солдат був у кавалерійській формі. Нас переодягли в «петлюрівців», дали тризубці, то я їх, були картонні, потім додому надіслав. Прикрив з обох сторін чорним папером. Жодного страху не мав. А коли повернувся після армії в рідні краї, брат мені показує: от твої тризуби.

Хлопці, будете служити в кавалерії. Ми почали сміятися: яка кавалерія?! Гагарін у космос полетів. 

Але найбільше спогадів залишилося після роботи над відомим історичним фільмом «Ватерлоо» зі знаменитими режисером Сергієм Бондарчуком та італійським продюсером Діно Де Лаурентісом за участі голлівудських акторів. Це був дебют у кіно 21-річного Миколи.

— Привезли нас під Ужгород. Там між селами Середнє і Вовкове були колгоспні конюшні. Дивимося: бігають «французи», в ківерах (високій шапці) з бунчуками, аксельбантами на військовій формі, в білих штанях, із шаблями. Офіцер сказав: зніматимуть «Ватерлоо», у фільмі задіяні зірки світового кіно. Наполеона гратиме голлівудський актор Род Стайгер, маршала Нея — ​ірландець Ден О’Херліхі. Пруссаками керував фельдмаршал Блюхер, роль якого виконував радянський артист Серго Закаріадзе.

Микола підійшов до коня — ​не знав, з якого боку на нього залазити: бачив його тільки по телевізору… Але після двотижневих тренувань навчили, як тварину осідлати, вуздечку надіти, підпруги підтягувати. І після цього відразу відправили на зйомки… На річці Латориця, поблизу Мукачева, знімали епізод, коли наполеонівські війська переходять Неман і вторгаються в Росію. Одягнули у французьку кавалерійську форму.

Відомий італійський продюсер Діно Де Лаурентіс, обираючи режисера для проекту «Ватерлоо», звернувся саме до Сергія Бондарчука, який перед тим зняв чотирисерійну «Війну і мир» із потужними батальними сценами. Нова стрічка потребувала астрономічної на той час суми — ​38 млн доларів. Лаурентісу вдалося укласти угоду з крупною голлівудською компанією, окрім того, на третину витрат погодився «Мосфільм». Обійшлася картина значно дешевше завдяки тому, що батальні сцени знімалися в Україні за участі 15 000 радянських солдатів. Цей факт навіть породив жарт: Бондарчук командує сьомою за величиною армією світу. Головні ж події у ній, зокрема битва під Ватерлоо 1815 року, протистояння двох найкращих європейських армій та двох найамбітніших воєначальників того часу — ​Наполеона і лорда Веллінгтона, стали взірцем батального мистецтва в кінематографі. Правда, фільм зазнав фінансового фіаско: за океаном касові збори становили трохи більше 3 млн доларів, прокатна плата — ​1,4 млн).

Солдатам-акторам платили 3,80 рубля на місяць

— Пане Миколо, як довго тривали зйомки, у яких солдати вашого кавалерійського полку були задіяні, й чи платили вам якісь гроші?

Підготовка до зйомок битви під Ватерлоо.
Підготовка до зйомок битви під Ватерлоо.

 — Почали 25–27 травня і працювали до 10 грудня. Ми мерзли в палатках, то буржуйки поставили. Мені як солдату платили 3,80 рубля на місяць. А коли зйомки відбувалися у свята, наприклад 7–8 листопада чи 1–2 травня, — ​тоді отримували подвійну суму. За 3,80 можна було купити зубну пасту, щітку, одеколон «Тройной».

Микола Холодняк знімався у французькій формі як прусський улан. Кожен мав свого коня. Байкові штани, картонна шапка, аксельбанти — ​все бутафорія. Наказували: поменше вимазуйтесь, бо штани білі. Ківер на голові як відро — ​з картону, обшитого матерією. На задньому плані «вбиті» коні — ​пластмасові. Їх розкладали й обливали червоною фарбою. Все бутафорне намагалися знімати на задньому плані, а на передньому — ​живих коней. Приганяли їх із колгоспу, шприцами ветеринари вводили спирт, коні п’яні падали, потім обливали їх фарбою.

Треба було епізод відобразити, коли артилеристи прусського маршала Блюхера виставили артилерію, а французи на конях ішли на них. У перший ряд поставили югославських трюкачів, які повинні падати з коней (солдати там скопали землю і посипали соломою). Вони тренувалися три дні, падали, кричали. Але звикли до цієї ситуації й дуже швидко навчилися матюкатися по-російськи.

І коні падали та ламали ноги

— Піротехніки робили вибухи, — ​ділиться пан Микола. — ​Тоді тільки з’явилися поліетиленові мішечки, туди клали вибухівку, під’єднували два дроти. Піротехнік сидів у кущах. Як бабахне — ​то земля і в роті, і у вухах, і в очах...

Були й цікаві випадки. «Англійці» викопали здоровенний рів, завглибшки до 7 метрів, там поставили свою піхоту. «Французи» в атаку кинулися (гусари, улани і кірасири — ​важка кавалерія). Коням, щоб вони не бачили рову, затуляли очі спеціальною чорною плівкою і гнали вперед. На них були манекени, яких одягли у французьку форму і прив’язували до коня за ноги. Знімали здалеку, середній план. А коней на скаку не зупиниш, вони почали падати в той рів — ​ламали ноги, отримували інші травми, їх потім краном витягували і дорізали.

Батальні сцени знімалися в Україні за участі 15 000 радянських солдатів. Цей факт навіть породив жарт: Бондарчук командує сьомою за величиною армією світу.

До постановки фільму Сергій Бондарчук підійшов дуже скрупульозно — ​починаючи від тонкощів достовірності костюмів героїв і закінчуючи особливостями характерів персонажів, фрагментів бойових дій. Як відомо з історичних даних, вирішальна битва під Ватерлоо повинна була початися атакою французів із самого ранку, однак уночі 17 червня 1815-го злива розмила дороги й імператор наказав вичікувати. Об 11.30 Наполеону здалося, що земля підсохла й можна почати бій, і «останні солдати останньої війни» почали атаку англійських позицій. Микола Савович пригадує зйомки й цього епізоду:

— Щоб відтворити правдиві деталі, долину залили водою. Для того два дні приїжджали пожежні машини і лили її туди. У тому болотному місиві «французи» застрягли. Італійська кіностудія Dino de Laurentiis Cinematografica знімала по чотири дублі. Всі були чорні, як негри, мундири брудні, болото було і на голові. Щоб показати всі страхіття війни, назбирали повно калік з Ужгорода, Мукачева, Рахова — ​хто без ноги, хто без руки. Повдягали їх у французьку форму, рукави пообтріпували, пообливали їх червоною фарбою, лиця теж, і вони повзали по полю… На це було страшно дивитися. А оскільки йшли нічні зйомки, це підсилювало той моторошний ефект: юпітери (здоровенні прожектори) як освітили поле битви, аж очі різало. Ті каліки повзають, кричать, зразу це озвучують. Лежать коні п’яні, облиті фарбою… Знято було дуже майстерно.

«Какіє шпори, какая кавалєрія? Ракєти лєтают!»

Пригадав Микола Савович і суто «побутові» моменти:

— Обід нам привозили на майданчик. До Рода Стайгера і Дена О’Херліхі приїжджали спеціальні автолавки. Нам, радянським солдатам, до них не дозволяли навіть наближатися, офіцери дуже за цим стежили.

Годували нас нормально, не так, як у радянській армії. На державні свята давали рисову кашу, какао, пачку печива, по 2 апельсини…

— А ви себе хоч у цьому фільмі впізнали?

— Бачив себе у «Ватерлоо» в ролі пруссака: коли «французькі кавалеристи» на нас нападали, ми дали залп і почали тікати. Видно тільки спини. Ми ж були масовкою.

Єдина стрічка, де мене добре видно, — «Кочуючий фронт» Свердловської кіностудії режисера Бараса Халзанова, бурята. Її знімали в 

1971-му. Нас переодягли в червоноармійську форму — ​«білогвардійці» наступають, а ми відступаємо. Сказали, щоб у телекамеру не дивилися, голови опустили, ніби змучені і йдемо мимо неї. Я йшов, повісивши голову, і мене крупним планом зняли. В комп’ютері сам той фільм знайшов і дружині показав, — ​із задоволенням розповів співрозмовник.

За 2 роки 4 місяці такої незвичної та цікавої служби в армії Микола Холодняк знявся у 22 фільмах, побував у різних регіонах Союзу. Коли після демобілізації повернувся в рідний Радехів і зайшов у військкомат, майор, котрий там сидів, отетерів: «Ти на сапогі что нацеплял?» Микола відповів: шпори, я кавалерист. «Какіє шпори, какая кавалєрія? Ракєти лєтают!» Довелося Холодняку все йому розповісти.

Після армії працював на місцевому маслозаводі, згодом одружився, і молода сім’я переїхала до Червонограда. Виховали дітей — ​Олега і Наталю, вони вже мають свої родини.

Микола Савович нещодавно відзначив 70-ліття, але досі працює електриком на КП «Червоноградводоканал» і всім цікавим охоче розповідає про своє незвичне армійсько-акторське минуле.

Довідка. Ватерлоо — ​містечко в Бельгії, за 20 км від Брюсселя, де 18 червня 1815-го відбулася вирішальна битва періоду наполеонівських війн, яка завершилася остаточною поразкою французького імператора.

Світлана ТВЕРІТНЄВА, Алла ЛІСОВА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.