6 місць в Україні, де небесні світила підвладні людині - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.39 € 29.52
6 місць в Україні,  де небесні світила підвладні людині

«Серце» зоряного залу – апарат легендарної німецької компанії Carl Zeiss.

Волинь-нова

6 місць в Україні, де небесні світила підвладні людині

Колись мама розповідала про один із найяскравіших спогадів її шкільного дитинства — відвідини Московського планетарію. Навіть сьогодні вона чудово пам’ятає вражаючий вид полярного сяйва та рухомі сузір’я. Тоді, у 1975 році, таке видовище було на межі фантастики. Зараз, у час домашніх 3D телевізорів, важко когось вразити оптичними ефектами. Зоряне небо можна роздивитися у найдрібніших деталях, не виходячи з дому, — на екрані комп’ютера. А заклади для спостереження «за небесами» залишилися хіба як музеї або ж їх узагалі ліквідували

Принаймні так я думав, поки не побачив у ЗМІ інформацію про те, що планетарій у місті Дніпро закривають на тривалий ремонт. Новина, яка з’явилася наприкінці 2018 року, мабуть, так і пройшла б непоміченою, якби не реакція громадян. Люди проявили небайдужість до подальшої долі такого, здавалося б, спеціалізованого закладу. Тож стало цікаво, де нині можна вдень помилуватися небесними світилами і в чому «фішка» сучасних планетаріїв? Виявилося, що в Україні їх є 6. Вони активно функціонують — модернізують обладнання, проводять тематичні студії та експозиції, демонструють відеолекції, а в деяких навіть можна… одружитися!

Найстаріший і найбільший — Київський планетарій, який заснували у 1952 році. З того часу він не лише «переселився» з приміщення колишнього костелу у спеціальну будівлю, але й модернізувався. Зараз може одночасно вмістити 320 людей, а щорічно його відвідує понад 150 тисяч гостей. На екрані площею 830 кв. м (друге місце у Європі!) потужні проекційні системи демонструють не тільки небесні явища, але й панорамні освітні фільми у 3D. Популярними є і різноманітні культурні заходи: концерти, творчі вечори, програми для закоханих.

Трохи «молодший» Харківський планетарій імені Юрія Гагаріна. Його відкрили у 1957–му в колишній синагозі. Окрім зорепаду та місячних пейзажів, тут демонструють панорами міста. А ще гості можуть роздивитися фігури космічних прибульців, моделі «літаючих тарілок», комбінезон космонавта та колесо від місяцехода — усього понад 500 експонатів. Гордість закладу — найбільший в Україні рельєфний глобус та телескоп, який дає змогу роздивлятися небо у 375–кратному збільшенні.

Єдиний планетарій на півдні України розташований у Херсоні. Він розпочав свою роботу у 1960 році у колишній синагозі, як і харківський. Тут також презентують масштабні ЗD–шоу, проводять лекції, організовуються іменини та навіть… весілля!

У Черкасах планетарій відкрили у 1961–му. Він займає старовинний одноповерховий будинок, якому понад 150 літ. На жаль, кращі часи закладу припадають на 1980—1990 роки, коли від охочих побувати тут не було відбою. Хоча й зараз можна подивитися на зорі, комети і сонячні затемнення, приміщення та обладнання потребують ремонту.

У серпні 1965–го розпочав роботу планетарій у Вінниці. «Серцем» зоряної зали залишається модернізований оптико–механічний «ветеран» — німецький «Малий Цейс», хоча декілька років тому відбувся капітальний ремонт приміщення та заміна деякої апаратури. Вже при вході відвідувачі поринають у «космічну» атмосферу, адже у фойє знаходяться велетенські глобуси планет та моделі супутників. Гостям пропонують повнокупольні програми: пізнавальну астрономічну, індивідуальну, романтичний вечір тощо — усього більше 50.

Планетарії продовжують свою непросту місію, яка розпочалася майже 100 літ тому, — роблять небо ближчим до нас.

Вже згадуваний планетарій у Дніпрі минулого року відзначив 50–ліття — його побудували у 1968–му у спеціальному комплексі. З часу відкриття картину неба тут створює надійний німецький «Карл Цейс». У зоряній залі, розрахованій на 88 глядачів, демонструються не лише небесні явища, але й панорами міста та вид на космодром. Тут у нестандартній атмосфері можна зустріти день народження, зробити пропозицію та зареєструвати шлюб. А ще у Дніпровському планетарії зберігається шматок величезного Сіхоте–Алінського метеорита, який упав на Далекому Сході у

1947 році. За гарної погоди співробітники закладу виносять телескопи на вулицю, і там усі охочі можуть спостерігати за сузір’ями.

Ось такі вони — місця, де людина керує зорями. Планетарії продовжують свою непросту місію, яка розпочалася майже 100 літ тому, — роблять небо ближчим до нас. Сподіваюсь, колись випаде нагода і самому помилуватися галактиками чи полярним сяйвом. І для цього не доведеться їхати аж на Північний полюс.

…До речі, багато лучан пам’ятають, що з 1957–го планетарій, один із перших у західних областях, був і в обласному центрі Волині. Він розташовувався у приміщенні головного храму Луцького братства — Хрестовоздвиженській церкві. Школярів водили туди на екскурсії — демонстрація небесних явищ і лекції з астрономії були елементом боротьби з вірою у Бога. Так тривало до 1990 року, коли храм повернули відновленому Луцькому братству.

Довідка

«Планетарій» походить від назви однойменного приладу, який використовується для демонстрації зоряного неба. Ідея його створення належить давньогрецькому винахіднику Архімеду. У сучасному вигляді перші планетарії з’явилися у Нічмеччині на початку ХХ століття. Спочатку це були приміщення, до стелі яких кріпились металеві рельси. Ними рухалися підвісні кабінки з глядачами, котрі спостерігали за намальованими на стінах планетами та зорями. А в 1923—1925 роках знаний виробник оптичних приладів компанія «Карл Цейс Єна» створила апарати, які у модернізованому вигляді працюють до сьогодні.

Планетарій нагадує звичайну спортивну гантелю — дві великі сфери, що з’єднані ажурною перетинкою. У кожній зі сфер, які демонструють зірки Північної та Південної півкуль, десятки проекторів. А зображення виникає, коли світло проходить через металеві пластини, дрібні отвори в котрих відповідають реальному розміщенню зірок на небі.

Останніми роками популярності набули цифрові планетарії. Це поєднання проектора зі спеціальною лінзою «фішай» чи декілька лазерних проекторів під куполом, якими керує комп’ютер. Однак «ветерани» не здають позицій — поки що жодна така система не може зрівнятися за якістю зображення із класичним оптико–механічним приладом.