Як моєму батькові зір повернули - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.32 € 26.76
Як моєму батькові зір повернули

Олександра Щербакова за роботою.

Фото із сімейного архіву Янюків–Щербакових.

Як моєму батькові зір повернули

60 літ тому газета «Волинь» (тодішня «Радянська Волинь») опублікувала матеріал про відділення офтальмології обласної лікарні

У цей медичний заклад через грубі порушення техніки безпеки потрапив мій батько. Він працював у столярному цеху. Якось туди зайшов слюсар, якому захотілося щось змайструвати. Взявши до рук зубило, почав відрубувати від шматка заліза смужки. Оскільки те місце не призначалося для слюсарювання, шматок металу відколовся і влучив батькові в око. Жоден хірург не наважився взятися за скальпель, і хворого доправили до окулістів. Операцію провели три жінки: Ольга Склянська, Олександра Щербакова і Леніна Гнатюк.

 

 У статті «Людині повернуто зір» («Радянська Волинь» за 22 березня 1959 року — на фото) йдеться, що пошкодження виявилося вкрай небезпечним. Осколок влучив у склеру ока, утворивши чотириміліметрову рану. Непросто було дістати той шматок заліза. Лікарки зробили розріз, витягнули його і наклали шви. Хворого виписали без втрати зору.

Непросто було дістати той шматок заліза. Лікарки зробили розріз, витягнули його і наклали шви. Хворого виписали без втрати зору.

На радощах батько написав у редакцію листа на кілька рядків. Газета не лише опублікувала його подяку лікарям, а й розповіла про відділення офтальмології. Через 60 літ я, відшукавши цей номер, зацікавився долею тих жінок.

І ось на одній із затишних вулиць Старого міста розмовляю з Марком, сином Олександри Щербакової. Він розповідає про свою маму, яка декілька років тому відійшла в засвіти. Показує улюблені світлини, пригадує родину Янюків–Щербакових із Горохова. Під час Другої світової її вивезли на примусові роботи у Східну Пруссію. Після війни повернулася в рідні краї. Дід Марка ще декілька років провів у сталінських фільтраційних таборах. Чоловіка перевіряли, чи його не завербували як ворожого агента.

Коли Олександра Щербакова навчалася у Львівському медичному інституті, познайомилася зі студентом-волинянином із Горохівщини, з літописного Дружкополя, нині приєднаного до села Журавники. Одружилися, виховали двох синів. Обраній професії офтальмолога жінка присвятила все життя.

Марко познайомив мене ще з однією лікаркою — ​Ольгою Білан. Вона теж працювала в цьому колективі і добре пам’ятає батька. Згуртувала всіх завідувачка Ольга Склянська. Дівчата дружили сім’ями, разом працювали на суботниках. Після виходу на пенсію Склянська виїхала у Харків, де народилася. Писала листи, телефонувала. Потім її не стало. Вона була найстаршою з усіх трьох лікарок.

На жаль, не вдалося відшукати Леніну Гнатюк…

Валентин ЛЮПА, краєзнавець


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.