«Вона була моєю… мамою» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.19 € 29.83
«Вона була моєю… мамою»

«Не так! Усе не так!»

Фото sonnik-online.net.

«Вона була моєю… мамою»

Марта збиралася заміж за Матвія. Він — ​удівець. Із трирічним сином на руках. Марті радили: знайди собі нареченого без «прицепа». Навіщо тобі з чужою дитиною няньчитися?

Але в неї були причини, аби швидше залишити рідний дім. Удома вічні скандали. Характер у батька жорсткий. Все має бути так, як він скаже. Через це Марта засиділася в дівках. Крім того, Матвій заможний. А ще про батьків нареченого казали: живуть, як голубки. Степан завжди свою дружину Надійкою називає.

Матвій запитував Марту, чи любитиме вона його сина? Відповідала згодою, хоча відчувала: навряд чи справді зможе полюбити хлопчика. Він їй так нагадував покійну Лесю, за якою багато парубків сохли.

Марта з Лесею були однокласницями. І подругами. Леся в усьому була першою. І в навчанні, і співала гарно. І одягалася модно. А яку вроду мала! Марта була її тінню. Зазд­рила подрузі.

На Лесиному з Матвієм весіллі Марта була старшою дружкою. Подумки «приміряла» до себе нареченого найкращої подруги. Розуміла, що це гріховно.

Проте на Лесиному з Матвієм весіллі була старшою дружкою. Подумки «приміряла» до себе нареченого найкращої подруги. Розуміла, що це гріховно. Але не могла змиритися з думкою, що комусь дістається все найкраще, а їй — ​крихти від життя. Леся і на лікарку вивчилася. І сина відомої у місті родини в чоловіки бере. І вже новий будинок молодятам батьки почали зводити.

А вона… А що вона? Закінчила курси швачок. Влаштувалася працювати в третьосортне ательє. Про кавалерів батько каже: пройдисвіти. Мати у сім’ї зайвого слова ніколи не зронила…

…Вибір Матвія здивував багатьох. Чи кохав він Марту? Швидше, ні. Можливо, вирішив одружитися на ній тому, що була найкращою подругою покійної дружини. Завжди при зустрічі розпитувала про сина. І неодмінно додавала щось на кшталт:

— У Ромчика Лесині очі. І Лесина усмішка. Шкода, що так рано відійшла. Вона була такою неймовірною. Ми всі її любили. А я втратила майже рідну сестру. Коли ж бачила Матвія з сином, так уже щебетала до малого…

Матвієві батьки не перечили синові, але й не були в захопленні від майбутньої невістки. Хоча сподівалися, що Марта стане гарною матір’ю для їхнього внука. Але вона стала мачухою. Як у народних казках. Злою і недоброю.

Ромчик відразу почав сторонитися нової батькової дружини. Недарма кажуть: діти все відчувають. А коли Матвій пояснював синові, що це наша мама, малий утікав.

Марта при Матвієві сюсюкала до Ромчика. А коли чоловіка не було вдома, кричала. Її дратувало в малому все. Навіть його слухняність.

Якось Ромчик поскаржився батькові:

— Тьотя кричить на мене.

— Ну що ти таке кажеш, сонечко? — ​зробила здивовані очі Марта. — ​Я лише пояснила тобі, що можна робити, а що — ​ні.

— Він ще звикає до тебе, — ​сказав на те Матвій.

…Марта хотіла народити дитину, аби ще більше прив’язати чоловіка до себе. Але минув рік, другий… Завагітніти не могла.

— Усе добро твого чоловіка і його батьків малому дістанеться, якщо не народиш, — ​щоразу втовкмачувала Марті її мати і радила звернутися до ворожок.

— Мені лікарі набридли, а ще ворожок не вистачало. Шарлатани вони всі. Тільки грошей хочуть.

— А ти що, свої платитимеш? Матвій і не муркне. Хіба він проти, аби у вас спільна дитина була?

Ворожки не допомогли. Ще й одна сказала, мовляв, між вами тінь якоїсь жінки стоїть. Марта потрактувала це по-своєму: Леся з того світу шкодить. І ще більше незлюбила Ромку.

— Гарний у вас син, — ​часто казали Марті.

— То не рідний, — ​відповідала.

Коли хлопець підріс, дідусі й бабусі цікавились у внука, як він ладить із Мартою. Ромко не хотів нічого розповідати. Гадав, зробить цим боляче батькові.

Та випадково підслухав телефонну розмову Марти:

— Ну, який він мені син?! Нерідний! Ще й на Леську схожий. Як дві краплі води. У школі її ненавиділа, хоча й начебто подругами були. І синочка її терпіти не можу. Але мушу. Заради Матвія. Живу гарно. Про таке можна тільки мріяти. А хлопець скоро школу закінчить, вступить куди-небудь і піде з дому. Не можу дочекатися, коли не буду щодня бачити копії покійної Леськи…

Ромко не дослухав розмову. Йому було гірко й образливо. Розповісти про все батькові? А повірить?

…Роман був студентом, коли Матвія звалив грип. Потім було ускладнення, а згодом чоловіка не стало.

Ще й року після смерті чоловіка не минуло, як у кавалери до Марти почав набиватися Дмитро. Дружина його вигнала, бо ледачий і гуляка. Повернувся до батьківського дому. А там, крім батька-матері, сестра з сім’єю. Тож поселили Дмитра в літній кухні. Працював він електриком. Якось ремонтував щось у Мартиній оселі. Господарка чоловікові сподобалась. І вирішив підбити клинці до багатої вдови. Та була не проти.

Коли Роман приїхав на вихідні додому, мачуха заявила:

— Тут буде жити мій новий чоловік.

І хлопець не стримався. Виказав усе. І про підслухану розмову, і про те, як Марта на нього кричала та ображала в дитинстві, а він мовчав, бо любив батька. Пригрозив усе розповісти дідусям і бабусям. Марта особливо побоювалася Матвієвих батьків.

— А хату не ви будували! Не ваша вона! І чужий дядько жити тут не буде! — ​випалив наостанок.

— Ненавиджу тебе! — ​зарепетувала у відповідь.

Дмитрове кохання до Марти закінчилося біля хвіртки, куди не впустив його Роман. А потім ще й Матвієві батьки провели з Дмитром бесіду. Чоловікові зайвих клопотів не треба було.

Марта ж потай почала продавати цінні речі з хати. Трохи грошей мала. Дещо виручить і купить собі або квартиру, або невеличкий будинок. Розуміла: якщо Роман після університету повернеться додому й працюватиме в їхньому місті, життя їй тут не буде.

Мартина афера розкрилася, коли свекруха побачила на доньці своєї

знайомої прикрасу покійної Лесі. Це була ексклюзивна річ, замовлена на Лесин день народження. Виявилось, з хати багато чого зникло. Тоді Марті поставили умову: або забираєшся звідси з миром, або… На той час їй уже вистачало грошей, щоб придбати житло.

…Романа Матвійовича пацієнти поважали. У нього добре серце і золоті руки, казали про хірурга.

Ну який він мені син?! Нерідний! Ще й на Леську схожий. Як дві краплі води. У школі її ненавиділа, хоча й начебто подругами були. І синочка її терпіти не можу. Але мушу..

…Жінку привезли до лікарні у тяжкому стані. Потрібна була термінова операція. Вирішили викликати Романа Матвійовича. Пішов у відпустку, але ще не встиг поїхати з сім’єю на відпочинок.

Він упізнав Марту. Враз пригадалося дитинство, її кпини, підслухана давня телефонна розмова… Але він лікар. І емоції — ​не найкращий порадник. А операція буде складна.

Марта також його упізнала.

— Роман? — ​прошепотіла.

— Ви знаєте цю жінку? — ​поцікавилась молоденька медсестра.

— Це моя мама.

— Як? Її привезла «швидка». Сказали, що вона самотня.

— Вона була моєю… мамою.

Медсестра нерозуміюче кліпала очима.

…Він так і не поїхав на відпочинок. Через Марту. Крім нього, у неї нікого не було.

— Ким вам доводиться Роман Матвійович? — ​поцікавилась у Марти одна з сусідок по палаті. — ​Так дбає про вас.

— Це мій син. Нерідний.

— Зате добрий і вдячний. А тут від рідних дітей не завжди допомоги й шани дочекаєшся.

Жінки почали скаржитися на всіх і вся. Марта відвернулася до стіни. Вдала, що спить.

— Я чула колись історію про Романа Матвійовича і його мачуху, — ​тихо мовила інша жінка. — ​Батько нашого лікаря вдівцем був. Одружився на ній. З бідоти витягнув. А вона, коли чоловік помер, обікрала будинок. Усе винесла. А добра там було… Пасинка мало з хати не вигнала. Навіть хотіла продати господарку. Її начебто до суду викликали. Але відкупилася краденим.

«Не так! Усе не так!» — ​безмовно кричала Марта.

До палати зайшов Роман.

— Ваша мама спить, — ​сказала жінка, яка розповідала сусідці про Марту.

Щойно за лікарем зачинилися двері, продовжила:

— Яка несправедливість! Такій, — ​кивнула у бік Марти, — ​славний син дістався. А ще я чула, що вона…

Ольга ЧОРНА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.