«Зелених чоловічків» в Україну першим запустив ще Ленін - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.18 € 26.74
«Зелених чоловічків» в Україну першим запустив ще Ленін

Залізничний вокзал у Харкові було відкрито у 1869 році. Згодом, зокрема після Другої світової війни, він був перебудований і дійшов до нас у такому вигляді.

Фото ua.igotoworld.com.

«Зелених чоловічків» в Україну першим запустив ще Ленін

І вони окупували Харків. Вище радянське керівництво це місто завжди сприймало як тимчасовий політичний центр, тому воно ніколи не було офіційною столицею нашої держави

Повернемося у минуле сторічної давності з допомогою друкованих джерел. Жовтень 1917–го. Більшовики захопили владу в Росії. А уже через місяць вони безуспішно намагалися повторити переворот і у Києві — ​столиці Української Народної Республіки. Залишити Україну в спокої у плани більшовиків не входило. Адже Ленін планував повернути під контроль Петрограда усі землі колишньої Російської імперії. Тому більшовики вдалися до плану «Б»: озброєні російські диверсанти перейшли український кордон та почали захоплювати адмінбудівлі у великих містах Сходу країни. При цьому Ленін заявив, що в Україні — ​громадянська війна, а влада Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським — ​нелегітимна.

12 грудня 1917 року більшовики окупували Харків і проголосили його столицею неіснуючої держави — ​Радянської України. Усе управління псевдореспублікою велося виключно з Росії. Тому у ній навіть не стали обирати голову уряду.

Прибічники більшовиків у Харкові одразу ж покликали в Україну російські війська, мовляв, пролетаріат треба захистити від київської банди, яка наважилась у січні 1918–го ще й незалежність України проголосити. Так почалася російсько–українська війна. На той час ситуація в нашій країні була складною: одну й ту ж територію своєю називали і визнана світовою спільнотою Українська Народна Респуб­ліка зі столицею у Києві, і маріонеткова республіка більшовиків із центром у Харкові. Остання, щоправда, проіснувала трохи більше, ніж місяць. Центральна Рада уклала договір з Німеччиною. В обмін на величезні поставки продовольства німецька армія прогнала більшовиків з території України. Але ненадовго.

За особистою ініціативою Сталіна 24 червня 1934 року з Харкова до Києва поспіхом переїхали всі державні та партійні установи.

У 1919 році Червона армія таки окупувала більшу частину України. Функції столиці Радянської України виконував ближчий географічно до Москви Харків. Саме у цей час і народився міф про Харків як «першу столицю» України. У такий спосіб більшовики переписали історію нашої держави, показуючи, що начебто до їхнього приходу в Україні ніколи не існувало власної держави. Та якщо прискіпливо розібратися в історичних фактах, то Харків формально не був і першою радянською столицею України: спершу політичним центром стало місто Суджа (нині Курська область Росії), далі — ​Бєлгород, і тільки у грудні 1919 року уряд більшовиків перебрався до Харкова.

Для вищого радянського керівництва Харків завжди був лише тимчасовим політичним центром. Ані у Конституції 1919–го, ані у її змінах 1925–го не було жодного рядка про Харків як столицю України. Центральний банк та Вищу академію наук залишили у Києві. Уже наприкінці 1920–х років у владних кругах точилися дискусії про перенесення столиці.

За особистою ініціативою Сталіна 24 червня 1934 року з Харкова до Києва поспіхом переїхали всі державні та партійні установи. Київ став новою столицею радянської України. Комуністи пояснювали: столицю перенесли з економічних міркувань, аби уряд був ближчим до сільськогосподарських районів Правобережжя. Так радянська влада намагалася приховати наслідки організованого ними ж штучного голодомору, від якого Слобожанщина постраждала найбільше.

Була й інша причина: ще у 1920– х, аби заручитися підтримкою населення та зміцнити свою владу в Україні, більшовики вдалися до хитрого прийому — ​політики українізації. До органів влади вони активно залучали українців, а також сприяли розвиткові української мови. На початку 1930–х у Харкові сформувалася проукраїнська політична еліта. Тому Сталін вдався до превентивного удару — ​українізацію згорнули, столицю перенесли до Києва, а на харківську владну верхівку — ​Шумського, Скрипника, Хвильового та багатьох інших — ​чекали сталінські репресії. У новій же столиці — ​Києві — ​сформували новий уряд із лояльних до Сталіна політиків.

Марина ЛУГОВА

 

Чим же цікавий Харків?

  • Це найбільше місто Землі на 50–й паралелі: крупніше за Краків, Прагу, Майнц… У жовтні 2010–го в саду Шевченка відкрито пам’ятник «50–а паралель». У центрі знака встановлено бронзове коло діаметром 2 метри з картою і нанесеними відстанями від Харкова до різних міст світу.
  • Площа Свободи в Харкові є найбільшою в Україні, шостою в Європі і дванадцятою у світі. Її площа — ​12 гектарів.
  • Довжина найдовшої вулиці Харкова — ​Московського проспекту — становить 18 кілометрів.
  • Харків перед Першою світовою війною ділив із Петроградом перше місце серед усіх міст Європи за кількістю лікарів на душу населення, випереджаючи Лондон, Відень, Париж і Берлін. Тоді на 500–700 жителів припадав один лікар.
  • Довжина ліній метрополітену в Харкові — ​39 кілометрів.
  • У 2010 році Харків був визнаний кращим містом за якістю життя в Україні, про що сповіщали розвішені у місті плакати. У 2011–му він розділив перше місце з Києвом.
  •  

 

 Пряма мова

Віталій ПОРТНІКОВ,
журналіст та публіцист, про бажання мера Харкова Геннадія Кернеса повернути вулиці ім’я радянського воєначальника Георгія Жукова:

Багатьом подобається твердження, що в кожному українському регіоні історична пам’ять може бути своя, нехай одні називають вулиці ім’ям Бандери, а інші — ​ім’ям маршала Жукова. Яка різниця, все це — ​функції місцевого самоврядування і побажання громадян, головне — ​як люди живуть, тарифи, боротьба з корупцією. З цим не посперечаєшся, але якщо в одній частині країни буде своя історична пам’ять, а в іншій — ​історична пам’ять держави, яку Україна офіційно визнала державою–агресором, то рано чи пізно частина країни з історичною пам’яттю держави–агресора може стати частиною території держави–агресора… Спільна історична пам’ять, спільна мова і спільна церква об’єднують людей набагато більше, ніж тарифи, телеканали та боротьба з корупцією. Українців цій простій істині повинні були навчити Крим і Донбас. Але, схоже, не навчили.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.