«Живої» книги нічим не заміниш
Ми колись були країною, яка найбільше читала у світі. Принаймні так нас переконували. Нині ж Україна не входить навіть до двадцятки таких
Моя колишня сусідка Катя, котра тепер живе в Данії, в один зі своїх приїздів до Луцька похвалилася перевиданою книгою Всеволода Нестайка. Розповідала, що коли побачила гарно оформлене видання на полиці в крамниці, не втрималася від спокуси купити, бо ж і сама в дитинстві захоплювалася його творами, сповненими гумором. Тож тепер у Данії читатиме «Дивовижні пригоди в лісовій школі» разом із донькою Марійкою. На жаль, таких любителів літератури зараз небагато.
За інформацією Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова і ГО «Читомо», кожен третій українець за рік жодної книги не осилив. Тож, коли нещодавно побачила у переповненому тролейбусі хлопця студентського віку з книгою в руках, неабияк здивувалася. Юнак читав стоячи, учепившись однією рукою за поручень вгорі, та з таким захопленням, що здавалося, перебував не в тролейбусі, а в іншій реальності. Зазирнула через плече, бо ж хотілося дізнатися, чим так зацікавився. І здивувалася ще більше. То був не детектив, не фентезі, а класика світової літератури — роман Джека Лондона «Мартін Іден». Подумалося: певне, у дитинстві мама читала синові казки, журнал «Барвінок», на якому виросло не одне покоління дітей. На жаль, часопис, котрий через 10 років мав би відзначити 100–літній ювілей, у червні припинив виходити. Як повідомила його редакція, через неможливість боротися із впливом віртуального світу на уми малечі.
Живемо ж у добу цифрових технологій, соцмереж, фейсбуків та інстаграмів, коли люди дедалі менше читають, коли, як пише письменниця Оксана Забужко, «вміти читати літературу, як мистецтво, стає таким–от не дуже популярним скілом, ніби спеціально культивованим умінням, як, скажімо, здатність розбиратися в класичній музиці чи в античній скульптурі».
Живемо ж у добу цифрових технологій, соцмереж, фейсбуків та інстаграмів, коли люди дедалі менше читають, коли, як пише письменниця Оксана Забужко, «вміти читати літературу, як мистецтво, стає таким–от не дуже популярним скілом, ніби спеціально культивованим умінням, як, скажімо, здатність розбиратися в класичній музиці чи в античній скульптурі».
Сучасне покоління сидить в айфонах, інтернеті, слухає аудіокниги. Навіть дошкільнят за вуха не відтягнеш від гаджетів. Батьки з дитинства привчають їх до новітніх технологій. Замість того, щоб прочитати синові чи доньці казку, мама вмикає аудіозапис або мультик. Дітей не залучають до читання, мотивуючи тим, що необхідну інформацію можна отримати з інших джерел. Але ж книгу неможливо замінити екраном. Психологи стверджують, що, незважаючи на всі переваги цифрових носіїв, людський мозок краще запам’ятовує інформацію, надруковану на папері.
Дослідження вже згадуваного Центру Разумкова свідчать, що батьки, котрі самі читають, прищеплюють любов до книг і дітям. Тож я впевнена, що донька моєї сусідки Марійка із задоволенням читатиме не лише електронні, а й паперові книги, бо відчула смак самого процесу, неповторний запах новенького видання.
