Як волинський селянин був писарем в адмірала Колчака - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.98 € 27.90
Як волинський селянин був писарем в адмірала Колчака

Два обеліски, які нагадують про шляхтичів Загоровських і про гетьмана Мазепу.

Фото Костя ГАРБАРЧУКА.

Як волинський селянин був писарем в адмірала Колчака

У музеї історії села Старий Загорів Локачинського району зібрано справжні раритети

Найголовніша його цінність не у рідкісних експонатах, а в тому, що для нащадків збережено пам’ять про односельчан. Складено списки вивезених у нацистську Німеччину, репресованих у радянських концтаборах, загиблих на фронтах та у боївках УПА. Цьому селу пощастило, що знайшлися ентузіасти, які створили такий заклад у місцевій школі. Один із них — ​історик Ігор Баран. Колекція раритетів уже не поміщається в одному класі. Тому частина предметів та одягу зберігається у народознавчій світлиці

За словами пана Ігоря, музей історії села повністю відповідає своїй назві. Основою для його створення стали експонати, які упродовж усього життя збирав житель Старого Загорова, нині покійний Микола Маначинський. Сільський механізатор був великим любителем старовини. Саме його знахідки — ​знаряддя праці, предмети побуту, колекція старовинної зброї — ​допомагають краще вивчати минувшину, починаючи від кам’яної доби і включно до наших днів. Експозиція постійно поповнюється, приносять діти, старші люди, адже розуміють, що в музеї воно точно збережеться для наступних поколінь.

— У нас усі експонати справжні, — ​говорить з гордістю історик, — ​маємо колекцію гудзиків із військових мундирів різних епох. Є навіть топірець язичницького божества Перуна. Його знайшли випадково. Цегла з маєтку шляхтичів Загоровських. Серед книг — ​старовинний церковний збірник «Четьї Мінеї» і антикварний «Апостол». Досить непогана колекція монет і паперових банкнот. Привертають увагу відвідувачів гривні часів Української Народної Республіки. Кожен експонат має свою історію.

На стендах — ​фотографії та документи, присвячені Столипінській аграрній реформі. Читаю відомості про хутори та колонії, де колись жили місцеві селяни, й розумію, скільки потрібно було витратити часу й зусиль, щоб підготувати таку вичерпну довідку.

Ігор Баран знає історію кожного експоната.
Ігор Баран знає історію кожного експоната. 

Пан Ігор показує знімки чотирьох воїнів Української Народної Республіки зі Старого Загорова. Він ще застав їх живими.

— Цікава історія мого двоюрідного діда, — ​продовжує наш екскурсовод. — ​Збереглося посвідчення, видане Івану Барану під час служби у війську адмірала Колчака у 1919 році. Документ засвідчує, що волинський селянин був старшим писарем. Він добирався аж із Омська на Волинь під час громадянської війни через усю Російську імперію і згодом власноруч написав спогади. Тож ми маємо унікальні документи тієї епохи.

У часи Другої Речі Посполитої місцеві жителі емігрували в Аргентину. Цей факт також зафіксовано в історії села. Якось внучка Івана і Катерини Ляшуків приїжджала на батьківщину своїх предків із Шотландії.

Він добирався аж із Омська на Волинь під час громадянської війни через усю Російську імперію і згодом власноруч написав спогади.

У цьому музеї чимало експонатів часів Другої світової війни. На вітрині — ​німецькі агітаційні листівки та оригінал посвідчення в’язня концтабору. Зберігаються фрагменти радянського літака, який упав біля села влітку 1944–го. Прикро, але краєзнавцям так і не вдалося дізнатися прізвище пілота. Пан Ігор показує унікальну колекцію холодної зброї: кортики, палаші, шаблі, кинджали.

Дослідник розповідає, як крок за кроком створювалася «Книга пам’яті Старого Загорова XX століття».

— Нам вдалося дізнатися про односельчан, які загинули, починаючи з російсько–японської війни 1904–1905 років. Далі — ​Перша і Друга світова. Маємо дані про розстріляних у Луцькій тюрмі у червні 1941–го, серед них був і мій дядько. Склали списки вивезених у Німеччину та загиблих у результаті міжнаціонального українсько–польського конфлікту, — ​продовжує гід.

Не менш цікавий розділ сучасної історії. Ігор Баран навіть приніс свій приватизаційний сертифікат, адже сучасні школярі вже не знають, що це за документ.

На виїзді з села ми сфотографували два обеліски, встановлені завдяки ініціативі крає­знавців: на честь гетьмана Мазепи, в якого тут була коханка, і на згадку про українських шляхтичів Загоровських.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.