«Мої кролі мокрої трави не бояться» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.84 € 27.65
«Мої кролі мокрої трави не бояться»

Вухані — найбільше захоплення Олександра Сидорука.

Сергій НАУМУК.

«Мої кролі мокрої трави не бояться»

Олександр Сидорук із села Мирин Ковельського району вирощує вуханів та плекає чудовий садок

 

 Перше, чим нас вразило господарство Сидоруків, — величезні, з кулак завбільшки, персики. Дерево було аж обліплене плодами.

— Вважаю, вирощувати їх у нас легше, ніж абрикоси, — каже Олександр Романович. — У мене дерева посаджені так, що захищені від переважаючих вітрів, а це — головне.

Відтак у садку ростуть не лише ці фрукти, а й яблуні, груші. Усе плодоносить. Поміж ними ще й ягідні кущі. Пан Олександр зізнався, що постійно поливає дерева, адже нині посушливі роки. Тому без додаткової вологи навряд чи яблука та персики були б такими гарними. Одразу видно, що тут садок не для яблунь, а для яблук.

Такими плодами може гордитися кожен господар.
Такими плодами може гордитися кожен господар.

 Але, напевно, ще більше господар приділяє уваги кролям. Він розводить вуханів кількох порід. Його улюбленцями є величезні фландри та французькі барани з повислими вухами.

Своїх підопічних він годує травою та комбікормом власного виробництва (має невеликий гранулятор) із вівса, ячменю та макухи.

— Ось цій красуні лише п’ять місяців, — Олександр дістає з клітки велику молоду самицю. — Мої фландри приводять більше 10 кроленят. У матки є вісім пипок, тому я залишаю лише 9 малят. Якщо їх більше, то вони не розвиватимуться нормально. Єдиний недолік крупних кролів у тому, що вони пізно дають потомство — до восьми місяців треба ростити, а невеликі породи починають спарюватися вже у 3–4 місяці.

Проте все таки господар бачить у кролівництві більше переваг, аніж недоліків. Інакше не займався б цією справою.

Своїх підопічних він годує травою та комбікормом власного виробництва (має невеликий гранулятор) із вівса, ячменю та макухи. Іноді додає ще й висушену та перемелену на борошно траву. Пан Олександр пояснює, що ячмінь сам по собі твердий, а овес лише деякі вухані з’їдають повністю. Тож переважно лущать, як насіння, а це нераціонально. Такого корму виділяє жменьку на голову. Дає і свіжу траву. Малих починає підгодовувати, щойно ті виходять із гнізда.

— Дощ іде, а я накосив, одразу приніс кролям — і все нормально. Головне не класти траву в купу, аби не нагрілася, — пояснює господар. — Але як два–три дні моква, тоді даю мокре і водночас жменьку сухого сіна.

 
Ну, як не любити таких вуханів?

В одній клітці перебирає траву вороново–чорний виводок. Нефахівець і не подумає, що це нащадки яскраво–оранжевого бургундця та кролиці голубого французького барана.

— Важу перед паруванням або коли везу на ринок у Голоби чи Ковель, — відповідає господар на моє питання про написані цифри на клітках і дістає велетня вагою 6,5 кілограма. — Продаю тільки живими. Але в основному тримаю вуханів для себе.


Садок у миринського господаря на славу.
 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.