Господар не може нарадуватися своїми годувальниками.
15 «хвостів» родини Сташуків
Хазяйновиті селяни з Марковичів Локачинського району переконують, що займатися тваринництвом вигідно
У пресі та інтернеті нині все частіше «гуляють» оголошення на зразок «Продам коня» чи «Продається молочна корова». І як тільки не хвалять пропоновану худобу: і високопродуктивна, і спокійна, й добре пасеться… Продають, бо, мовляв, не вигідно нині тримати її. Абсолютно іншу думку нещодавно почула від Надії та Сергія Сташуків.
Утримують господарі, за їхніми словами, небагато: сім корів, четверо коней і кілька невеликих бичків. Всього 15 «хвостів». Правда, крім того, мають ще п’ятеро свиней та чимало птаства.
— Тримати таке хазяйство не планували, — каже Надія Сташук. — Спочатку у нас було дві корови. Потім залишили ще телицю. За тих три корови колись дали нам доїльного апарата. Пізніше ще одну телицю вирішили не продавати, бо гарна — руда була… І так тепер маємо Берізку, Мальву, Олівію, Сіру, Зірку, Білосніжку і найстаршу — Ласуню. А бики наші мають клички Олімп, Аполон і Підберезник, який народився від Берізки, — із захопленням розповідає жінка.
— Нам зовсім не важко давати лад усьому. Треба просто увійти в ту колію, — підхоплює розмову дружини Сергій. — Та й городів багато не обробляємо — 5 гектарів зернових сіємо, картоплі садимо гектар, півтора — буряка, гектар кукурудзи, трохи динь та городини, а решта все — трава. Добре, що з пасовиськом немає проблем — водимо худобу на паї, яких маємо 4. До речі, за прогнозом погоди доводиться добре пильнувати — на тиждень вперед проглядаємо, аби по–хазяйськи все зробити. Нині ми вже встигли солому повозити, 19 копиць сіна.
— Трактор, звичайно, купити можна, але коней продати — ні! — категорично заявляє 43–річний господар.
Купувати жом у господарстві Сташуків не заведено. Замість нього на зиму роблять силос із кукурудзи та бурякової гички. На добрива також, як кажуть, багато грошей не витрачають, бо гною мають вдосталь — 150 підвод вивезли цьогоріч на городи. Техніки для обробітку поля вони не мають. Кажуть, що робочої сили вистачає: коні — Плотва, Полька та Лисий — справляються. Ще ж лошак Мустанг підростає на зміну.
— Трактор, звичайно, купити можна, але коней продати — ні! — категорично заявляє 43–річний господар.
— А як без них жити? — дивується його дружина. — От Лисий наш, хоч і найстарший (йому 23), але найспокійніший. На ньому діти люблять верхи їздити. І так, коли кудись треба, запрягаємо коней — і гайда до лісу по гриби та ягоди чи в гості до родичів.
За десяток літ отакого господарювання подружжя Сташуків добре підрахували, що таки не вигідно їм по закордонах тинятися у пошуках заробітків. Та й удома не згідні працювати за «мінімалку».
— Я сьогодні сам собі і пан, і хазяїн, і керівник. А те, що доходу, як думають, від хазяйства нема ніякого, неправда, швидше навпаки, — зауважує Сергій. — 9–10 тисяч гривень на місяць ми отримуємо лише за молоко (влітку по три бідони щодня здаємо). Продаємо також молодняк — лошат, телят, відгодованих биків. Паї нам не вигідно в оренду здавати. Минулого року, наприклад, за картоплю, вирощену на 30 сотих, ми взяли набагато більше грошей, як заплатив би орендар за весь пай. Цілий рік маємо на чому копійку заробити. Бо, окрім картоплі, продаємо моркву, буряки, капусту. Горіхів майже на 6 тисяч здали. А от цукрових буряків вже не вирощуємо — не вигідно. Надя моя ретельно веде бухгалтерію, тож хазяйнуємо не просто «як прийдеться», — ділиться досвідом чоловік.
Усю роботу подружжя виконує разом. Сергій навіть жартує з цього приводу: «А по–іншому і не може бути: якщо бюджет сімейний спільний, то й працювати маємо разом». Правда, корів подоїти допомагає мама Надії, яка з ними проживає. Син Роман — нині студент, запропонувати свою поміч може хіба тоді, як додому на канікули приїжджає.
Людмила МЕЛЬНИЧУК.
